Амба. Том 1. Втеча

 – Маховику ж усе без рiзницi!

– Знак рiвностi? – Чекiст обпалив спiврозмовника поглядом. Треба ж, схибив! Гострий Фiлософ. Не по лiтах гострий. – М-та-а-ак, знак рiвностi…

– Скажена собака – хвора i невилiковна. Вона небезпечна для всього живого, а людина – може помилятися, усвiдомити неправоту. Порозумнiшавши, змiнити погляди. Грубо кажучи, – «вилiковна», – нагадав Іванов, думаючи, що голова губчека нiчого не зрозумiв або забув нещодавню думку. – І тигр-людоiд… Як би це сказати точнiше… На вiдмiну вiд вовка, амба – тварина благородна.

Зайвого не дозволяе. І на людину нападае швидше не вiд злоби – старiсть голодна змушуе…

– Кажете, «ам-ба-а». Це ж якою мовою?

– По-удегейськи, – арештант мимоволi порiвнював господаря кабiнету з фотографiею. У певному ракурсi – як близнюки. Коли ж чекiст вимовив знайоме, але з iншим значенням слово, з обличчя-фрески зникла мерзлота льоду, поступившись мiсцем допитливому теплу i посмiшцi, яка на мить проступила, через що повна схожiсть iз Дзержинським розплилася, наче затяглася туманом.

– А-ам-м-мба-а-а-а! Красиво звучить, – вiд знову спiвучо вимовленого слова в кабiнетi нiби потеплiло i стало затишнiше. Якщо поставити на стiл самовар та чашки, допит перетвориться на розмову двох спiвбесiдникiв. – А-амба-а-а! Шкода, що красиво-таемниче слово на злодiйському жаргонi мае iнше…

3

Фраза залишилася незакiнченою, а жива з плотi й кровi людина перетворилася на монумент. У кабiнет немовби завiтав залiзно-неприступний Фелiкс, про якого легенд ходило бiльше, нiж про Федора Карловича.

У головi арештанта промайнула думка: жива людина примарилася. І, мабуть, немае такого жару, щоб розтопити кригу очей на фотографii або очей голови губчека. Посмiшцi, а тим паче сумнiву, нiде утриматися й на льодистому вигинi заморожених губ.

– Бачите, молодий чоловiче, одне й те саме слово може мати рiзне значення. А в жит… – Господар кабiнету поставив поряд два стiльцi й показав рукою на один iз них. – Ви не замислювалися, що люди часто не розумiють один одного, хоч i розмовляють однiею мовою? Рiзнi поняття… iнший стиль мислення… Можливо, через це нас i не розумiють тi, заради кого заварився кулiш цей?!

Мовчав Іванов.

Надто слизькою стежкою пропонують прогулятися… Небезпечна стежинка, хоча i принадна. Про щось подiбне думав на волi й уже тут, у камерах… У безправ’i…

– Зiзнайтеся, i вас бентежить це ж запитання, – вгадавши думку колишнього слiдчого, продовжував чекiст: – Не бiйтеся! Роздуми – не крамола.