Амба. Том 1. Втеча

Вiрою…

– Правий Борода! Як завжди правий! Висять… Гирями висять… Як прокляття, – перебивши спiврозмовника, шепотiв господар кабiнету. – Через це звiльненi раби залишалися з рабовласниками. І зовсiм поряд: пiсля реформи 1861 року вчорашнi крiпаки трималися доброго пана.

Не зрозумiв Іванов, хто такий Борода[2 - Борода – Карл Маркс (ред.).]? Про якi гирi та ланцюги розмова[3 - Гирi та ланцюги – обряди та звичаi (ред.).]? Інтуiцiя пiдказала: вони забираються в такi нетрi, крiзь якi й вужу важко проповзти.

– Оригiнально мiркуете, молодий чоловiче. Нестандартно. – З далекоi далечiнi в кабiнет повернувся двiйник Першого чекiста.

У розмовi вiн рiдко з ким втрачав контроль за собою. Слова i погляд, манера триматися пiд знаменитого шефа – усе використовував, щоб, вивчивши, зрозумiти й розпiзнати пiдслiдного. Як? Чим зачепив безвусий юнак? Стривожив те, про що з деякого часу боявся замислюватися не лише наяву, але i в напiвдрiмотi. У темрявi. Незрозумiло, що вiдносило наймiцнiший i водночас сторожкий сон, який долае втомленого мисливця або втiкача.

Голова губчека пiд час iнструктажу полюбляв порiвнювати чекiстiв iз мисливцями, але сам вiн тепер спав не бiля тайгового багаття просто неба, а за товстими цегляними стiнами. Пiд надiйним замком. Рука мимоволi потягнулася до маузера, з яким не розлучався нi вдень, нi вночi. – У вас яка освiта? Пiсля школи навчалися?

Арештант помiтив незрозумiлий рух руки, схопився зi стiльця.

– Нi. Можливостi не було.

Сiм’я велика. Надто бурхливий час. Яке навчання?

– Вам би не завадило вчитися… Та ви сидiть. Сидiть.

Не зрозумiв Іванов: почув його «Сталевий Федiр» чи, думаючи про свое, вiдповiдав передовсiм собi, а не спiврозмовниковi. Часом, полинувши за стiни кабiнету, голова губчека i справдi не помiчав у розмовi щось незначне, але фiксував будь-яку дрiбницю або рух, якi розкривали пiдслiдного з невiдомого боку. Чекiст давно визначив, хто сидить перед ним. Не по лiтах розумний юнак. Правду казали – самородок.

Такого трiшки огранити, де потрiбно, вiдполiрувати, навести ювелiрний лиск, – будь-який наркомат ощасливить. Справжнiй набуток народу. Республiки…

– Із навчанням доведеться зачекати, – гучнiше повторив нещодавнiй слiдчий.

– А чому рано?! – у запитаннi вчувалося не лише здивування, але й обурення. – Чи не вважаете ви, що сама ІДЕЯ КОМУНІЗМУ – утопiя?!

– У теорii слабак. На жаль, не читав по-справжньому i основоположникiв.