Дума про Хведьків Рубіж

 – Їй нiколи не холодно, iй нiколи не боляче, iй нiколи…

«Мовчи!» – Іван.

– Глянь – уже полунiч! Дивись на двiр – уже полунiч!!! – внутрiшнiй голос, псалтир…

«То й що? Мало хто швендяе пiсля полуночi!» – Іван.

– Ти знаеш, що для когось це – ПОЛУДЕНЬ! Ти знаеш, що таке НЕЧИСТЬ!!! – внутрiшнiй голос.

«Вона мене ЛЮ-Ю-Ю-БИ-И-И-ТЬ!!!»

– Вона – мрець!

Де не взялись три Анголи

Та й взяли тi ризи на крилята,

Та й понесли тi ризи на небеса…

ІІ

Максим Безрiдний щосили гнав коня курними шляхами Слобожанщини, оминаючи чумацькi обози й наспiвуючи при цьому свою улюблену дурнувату пiсеньку.

Вже вечiр скоро…

Ой  да похилилась над Роменкою калина

Ой  да вiдцуралася коханая дiвчина…

Ех…

«Сiрко був неправий… Неправий…» – одна ця думка вже битих двi доби обертаеться в похиленiй козацькiй головi.

«Сiрко був неправий!»

«А менi байдуже! Най ганяе татар по Дикому Полю, упиваеться самогоном i розказуе онукам побрехеньки про характерникiв! Лiт так через десять… Якшо доживе… Сiрко слiпий, глухий i дурний, якшо не баче правди.

Якшо не хоче продерти своi п’янi очицi i вгледiти розрухи та безчинства козацькоi старшини – сотникiв i полковникiв! Чим були хужi ляхи вiд цих хрещених бусурманiв?! Та яка до чорта рiзниця?!! Нi я, нi Сiрко вже iм ладу не дасть, а надто його прокурене та пропите зборисько волоцюг пiд пишною назвою – «Запорозька Сiч»!!! А ХРІН ТОБІ, А НЕ ДУШУ!!!»

Сплюнув i вдарив по стременах. Вiн наче тiкав, i наче за спиною була цiла орда татар чи вся польська армiя з королем на чолi.

Коло обочини ледь-ледь не скотився в яр розбитий чумацький вiз – чоловiк iз п’ять у зашморганих сорочинах розвантажували з нього майно i намагалися пiдняти.

– Аллах акбар!!!

Максим на ходу, не спиняючи коня, iз силою потягнув за вуздечку i не те що перескочив – перелетiв над юрбою людей.

Ззаду почувся якийсь скрик i брудна мужицька лайка.

«Бiсовi дiти… Я б вам голови на оцi шаблi посадив! НА ОЦІ!!! Стали серед дороги…» – то подумки, не вголос.

Максиму не до цього. Вiн роздратований.

«Сiрко був неправий…»

«Сiрко був неправий…»

Ну а в тоi дiвчиноньки бiле-бiле личко,

Зростом лиш вона не дуже – зовсiм невеличка…

Затягнув голоснiше – вiн завжди особливо натхненно спiвав у задумi. Дивно навiть – зазвичай люди, спiваючи, входять у якийсь особливий стан – наче порожнеча в головi, нi думки, нiчого тобi. Але ж не в Максима – у нього все не як у людей.