Дим

Але про все по порядку – Лариса родичалася з Антоном, вiн iздив iнколи до них в Росiю, а вона сюди навiдувалась, коли могла. І на iхне з Іриною весiлля приiжджала оце, i з Іриною потоваришувала гарно – знайшли вони спiльну мову, словом. Видно, просила вона Ірину, по-перше, Антона пiдтримати, як-не-як – на два весiлля по похорону, бо не встигли Антон з Іриною побратись – спочила Антонова мати, а тепер ось мала Лариса там, в Смоленську, замiж виходити – захворiв Йванович i вмер врештi.

Лариса знала, що Йванович був Антону за батька, то й переймалася тепер за брата. Що вже там на те ii весiлля, мовляв – встигнуть не встигнуть, хай лишень не сумуе дуже. Либонь, таке вона i казала Іринi, а ще ж i те, друге…

Словом – Лариса давно вже радила iм, та що там радила – наполягала, щоби перебирались вони до них у Смоленськ. Хотiла вiддати iм отой будинок у Талашкiно. Казала, мовляв, знаю, що ви, особливо Антон, до мiста не дуже охочi, тож живiть там – там скрiзь як село, i городик е, i тихо, i пройдеш по дорозi метрiв сто – тут тобi i рiченька в очеретах, тут тобi i поле неозоре, i дiбровка в полi.

А пройдеш в iнший бiк метрiв двiстi – тут тобi i селище мiського типу з панельними брежневками та магазинами-ларьками. А зупинка автобусна там ледь не пiд самим домом – два кроки пройти. До обласного центру десять хвилин iзди маршруткою, а маршрутки тi ходять одна за одною. І роботу вам обом найдемо, дуже навiть легко, тут зарплати навiть вищi. Чого ви, мовляв, у тому селi своему гибiете?

Але Антон противився. І прямо наче не вiдмовляв, боячись, либонь, образити сестричку ненароком, але все ж бурчав ото – та хай, та подивимось, та хтозна, як воно… Був вiн узагалi по натурi неповороткий, не схильний до рiзких рiшень. Отож i вирiшила Лариса помiняти тактику – загiтувати спочатку Ірину, а там уже хай вона Антона допиляе. Вона за Ірину Антону завше казала жартома: «Та твоя дворянка – вона розторопнiша, нiж ти, буде».

Треба, мабуть, розказати й за «ту дворянку», а то що це ми все «дворянка, дворянка», а ок чому – й хтозна.

* * *

Десь у кiнцi сорокових приiхав у Жовтневе i став там на квартиру один хлопчина – iнженер по мелiорацii. В окрузi тодi з великим розмахом осушували предковiчнi болота округ сiл, нiби як пiд пасовиська, а всю воду вiдти зганяли в водосховище «Ромен», що сягало аж сусiднього району.