Дим

А через тиждень-два (до кого як) до шоферiв навiдався бувший завгар. Наказав зiгнати технiку до комiр.

Ірина тодi не вмовчала:

– Куди ти потаскав машину?

– До комiр, – не втямив Антон.

– Ок чому?

– Поголовний велiв, сама не чула?

– І хто вiн тобi такий?

– Завгар, а хто? Який тебе дзелик вкусив?

– Так заберуть же…

– Та чи вона й так моя? Іди ось не капай…

– Зо мною полайся, як бiльш нi з ким!

– Звиняйте, ваше високородiе.

Ну, словом, одвiз тодi Антон машину, як i решта. У кого, правда, пiзнiш забрали, а в сусiда його через дорогу трактор i досi в кiнцi городу, в берегах стоiть, бо загнав у хащi так, що не можна тепер витягти.

А оце вже як треба було везти Йвановича на цвинтар, то машини i не найшлось. Антон сам ходив iз парубками до комiр, а там, виявляеться, охорона вже, i все якiсь не нашi – чи конотопськi, чи бог iх зна. Словом, вийшов до них той Поголовний… вiн не Поголовний нiякий, ясна рiч, то прозивають так, отож вийшов вiн до них i каже, мовляв, – так i так, нема машини, не дам машини, про iнвентаризацiю якусь плiв… Виходило так, що орендатор тепер тут буде, i теж не наш, а всi в нього пайовики, а оцей же кабан Поголовний у нього так як управитель.

– Тобi ж на зборах, такий-сякий, постановили, щоб давав бортову на похорони! – не вмовкав Антон. – Ти ж сам у клубi клявся й божився, чорти б тебе видерли раком!..

А вiн, падлюка, лиш смiеться.

Щось плете таке…

– Пройде опис, тодi й видiлимо бортову…

– А… Понтiй Пилат!

Антон махнув рукою та розвернувся назад, як не побiг через сiльповський парк.

І завше у нього так – то лаеться, що i небу жарко, а всi округ лише смiються. Видно, того й не вробив на посадах – вiн же й сам трохи завгаром був, цей Антон. Рокiв два всього, чи й менше. А що вiн – лаеться-лаеться, а вони, iроди, лиш смiються, нiхто його серйозно не сприймав.

Догнали його хлопцi, окликнули. Давай, мовляв, до Бондаря сходимо, у нього ж е бортовушка, те та се. Бондар – то ще один орендатор, iхнiй, iз села.

Антон пирхнув – бозна, чи вона, та бортовушка, ще й iздить… Ідiть самi, а я онно до Панаса, хай лаштуе кобилу, раз так. Бачте, як виходить – проробив чоловiк весь вiк на грузовiй машинi, а на цвинтар станем пiдводою везти…

Машина, правда, найшлась-таки. Як уже сходив Антон до Панаса та вернувся на дворище покiйного, з Іриною там перекинувся словом – вона лаштувала на стiл з бабами, словом – явились хлопцi, кажуть – впросили Бондаря, i машина наче на ходу.