Могильник

Коло ворiт метушня вже притихла, але вiн натомiсть побачив, як вiд парадного входу будинка господарiв до зброярнi заклопотано чимчикуе один з особистих тiлоохоронцiв Ольги Дмитрiвни. І хлопчина той зовсiм не був нi наляканий, нi стривожений, а просто якийсь надмiру заклопотаний – колишнiй спецпризначенець одразу це зауважив i трохи заспокоiвся. Але що ж тут за метушня? Господар приiхав чи що? Схоже на те…

– Сич! – окликнув вiн хлопчину. – Що там вiдбуваеться?

– А, Вiктор Олегович! – крикнув той на ходу.

– А вiд кого наказ? – Вiктор Олегович спинився. – Чому менi нiхто не доповiв? Чуеш? Вiд кого наказ?

Але хлопчина вже пiдходив до зброярнi i лише махнув у вiдповiдь рукою.

– Вiд мене, – приглушено мовив хтось за спиною у Вiктора Олеговича.

Той рiзко обернувся, рефлекторно вхопившись за рукоять пiстолета, i вкляк. Вкляк лише на якусь кляту долю секунди, але ця доля секунди, як це часто i бувае, коштувала йому життя.

На нього накинулися ззаду, затулили рота i перерiзали горло – вiн сам у минулому багато разiв виконував подiбнi манiпуляцii, знiмаючи ворожих вартових. А втратив вiн обачнiсть через одну просту рiч – голос, який звучав з туману, був йому добре знайомий, але так давно, що наче навiть в якомусь минулому життi. Вiн знав цей голос, тому й не вихопив одразу зброю, i саме тому вкляк, побачивши власника голосу, бо йому здалося, що вiн бачить привида – людину, яка зараз до нього зверталась, вiн вже багато рокiв вважав мертвою.

І ще одна деталь – вiн колись сам особисто вбив цю людину.

Коли його тiло взяли на оберемок, вiд примiщення зброярнi пролунало два приглушених пострiли.

– Блядь! – вилаявся давнiй знайомець Вiктора Олеговича i, впустивши тiло додолу, скомандував: – Тягнiть цього гандона в вагончик i решту жмурiв до нього також, а тодi, як будемо звалювати, пiдпалите к херам це все, Вампiр просив, щоб вiд цього шалману i трiски не лишилось.

Вiн зняв з плеча автомат, але двое його хлопцiв вже виходили з примiщення зброярнi, один, правда, трохи наче накульгував, а в iншого рукав був у кровi.

– Що там таке?

– Та сука… – прокрехтiв кульгавий. – Встрелив мене, пiдар, як не по яйцях…

– Сильно?

– Та нi, тiльки чиркнуло. Хай в дорозi перев’яжу потiм.

– Тодi так, – чоловiк задумався.