Серпень

Зрештою, сказав вiн, у нас замало сил, аби гарантувати безпеку для власних громадян i державного устрою – здаеться, немае сенсу витрачати iх для кiлькiсного пiдсилення епiдемii, котру мас-медiа встигли наректи в т. ч. i «атиповим сказом».

Звичайно, глава держави наголосив, що нинi прiоритетне завдання для французьких спецiалiстiв, як i для решти свiту – пошук лiкiв вiд хвороби, котру в т. ч. називають карою Божою i навiть Євангельською сараною.

Та хiба навiть у цьому сенс? Усi ми розумiемо, що навiть вiдшукавши такi лiки, ми навряд чи зможемо iх використати.

Зрештою, уряд КНР вже довгий час наполягае на ядерному ударi по територii США. Францiя усiляко цьому протистоiть, i якби не позицiя французького уряду, то невiдомо, в який бiк уже б хитнулись терези. Тiеi Америки, яку ми знали, вже давно не iснуе – вона зникла назавжди з мапи свiту, i тепер, рятуючи ii руiни та поодиноких вцiлiлих вiд запланованого знищення, ми вiддаемо iй останню шану. Ми кажемо – ми зробили все, що вiд нас залежало. Tout passе, tout casse, tout lasse…

    («Лiберасьон»; 22 листопада 2015 року)

3. Коли живi заздрять мерцям

Сьогоднi стало вiдомо, що Королiвськi ВПС збили ще два транспортних лiтаки, що вилетiли з територii США i не були перехопленi флотською авiацiею. Уряд ii Величностi, як вiдомо, прийняв рiшення не допускати американськi транспорти до територii Об’еднаного Королiвства, щоб максимально унеможливити загрозу поширення зловiсноi епiдемii на нашу краiну.

Власне, попри запевнення мiнiстерства оборони, бiльшiсть iз нас розумiе, що це були лiтаки з поодинокими вцiлiлими i незараженими – вiйськовими i цивiльними. Ми розумiемо також, що i в самiй Британii вже вистачае заражених, зрештою – що таке подолати скiлькись сотень миль над океаном для такоi iстоти? А для десяткiв, сотень, тисяч таких iстот?

Але ми розумiемо i навiть пiдтримуемо наших вiйськових – ми пiдтримуемо наш уряд, котрий хоч таким чином намагаеться втримати контроль над ситуацiею.

Так – Британiя знову, як i всю попередню iсторiю, намагаеться перечекати кризу, користуючись географiчним положенням, iзольована водами вiд решти свiту. Але чи не така вже це й нешляхетна позицiя, коли рiч iде про виживання власне людськоi популяцii? Коли важливо врятувати хоча б десяток, хоча б декiлька людей?

Та й чи врятуе наша географiя нас тепер? Важко в це повiрити, погодьтесь.