Стрі-чен-ня

– Хто? – недовiрливо витягнув я.

– Та… махнув рукою пан i заговорив пiвшепотом. – Знаю, куди iдеш, знаю. І небезпеки там тебе жде аж три. А я… Ти слухай, не перебивай, – огризнувся пан, коли вгледiв якусь мою байдужiсть, хоч я перебивати й не збирався. – Так от. Я тобi у винагороду за твоi спiви повiм. Поiдеш перед самим Нiжином на пiвнiч до хуторiв, i там будуть болота. Ти людей там стрiнеш i з ними пiдеш. Іди в саму гущу болiт i людей за собою веди. Дехто iти туди вiдмовиться i пiде в iнший бiк – там вiн i згибне.

А ти iди в самi болота. Оминай вогники вiддалених сiл уночi, бо то загибель. То селення покинутi, i там вiдьми з купальницями веснянок спiвають, лiто прикликають, зайдеш у таке село – не вийдеш бiльш. От. А в болотах ночами не спи. Три доби тобi потрiбно буде, щоб болота пройти – три доби не спи. Як хочеш, але видержи. Як виiдеш з болiт, тодi хоч i серед битого шляху простягнися, а в болотах, у хащах болотяних не спи. З тобою люди будуть – вони схочуть спати i спатимуть. І згибнуть тим. Їх уночi шерстистий подушить.

– Хто?

– Шерстистий. Демон лiсовий. Ворог мiй заклятий. І останне…

Я слухав не так уже й байдуже, менi стало навiть цiкаво.

– На останнiй день побачите мандрiвного дячка. Вiн буде складно говорити i повiсть, що йде з Чернiгова в один тутешнiй монастир в лiсах. Вiн ректиме, що знае дорогу i всiх проведе. Всi зголосяться i пiдуть з ним. А ти не йди. Нi единому слову його не вiр. То болотяник, злий дух болiт, а монастир той – мiсце безлюдне, лячне. І вiн, демон, супутникiв твоiх у драговину заведе, всiх до одного.

А ти вийдеш на дорогу. І та дорога веде до хуторiв. То твоя дорога. Це перша небезпека.

– А друга?

– Друга на хуторi. Хутiр здаватиметься тихим i глухим, але то омана. Повного мiсяця бiйся. То хутiр вовкулачий, лихий. Тамтешнi вовкуни бояться людини, до котроi ти iдеш.

– Наталки?

– Тобi лiпше знати. Але до певного часу. Врештi в одну нiч вони переборють свiй страх, i тут починаеться вже третя небезпека. Серед людських ватажкiв, великих ватажкiв…

– Козацькоi старшини? – мовив я.

– Тобi лiпше знати. Так от, серед них е вурдалак. Знатного роду. І натравить на вас усе свое воiнство.

– На нас iз Наталкою?

– Побачиш. Оце головна твоя небезпека, той упир.

– І як ii, ту небезпеку, оминути?

– Їi не оминеш. Тут усе залежить од людини, до якоi ти iдеш.

– А… – ще мовив був я, але пан перепинив мене, взявши за руку.

– Все. Бiльше нiчого сказати не можу, i так усе сказав.