Чумацький шлях

Чумацький шлях

Володимир Нагорняк

«Чумацький шлях» – це iсторично-побутова повiсть, побудована на мiфiлогiчному матерiалi Херсонщини. Це пiдхiд до теорii всеукраiнськоi соцiалiзацii сучасноi торгiвлi на зразках идаропного мислення авторськоi фiлософii цiленаправленого iнакомислiя.

Володимир Нагорняк

Чумацький шлях

Вступ

Вранiшнiй «Ікарус» йшов повiльно. Так-так, саме йшов: намацував дорогу, як слiпий стежку, вперто шарив фарами в молоцi туману. Складалося враження, що мiг рухатися тiльки вперед – щойно вихоплений свiтлом шматочок дороги тут же, на очах, поглинався пеленою.

Знову вихоплювався i знову поглинався. Автобус мовчав: з гори на гору, а при такому туманi, не до розмов.

«Хоч рейс вiдкрили!» – зрадiв раптовiй думцi Василь Катеринчук – сивiючий, але iз залишками не зовсiм розтраченоi молодостi, навiть, якщо уважно придивитись, симпатичний мужчина. Глибоко-лагiднi та напрочуд сумнi карi очi, охайно, зi смаком одягнений, явно видiлявся серед пасажирiв-селян, але нiхто на це не звертав уваги.

«Ага, а не будь автобуса…» – продовжила себе думка. «Подумаеш, заночував би у сестри Тамари у Новiй Ушицi, i зрадiли б!» – заспокоiвся. «Заночував би…» Та заночував би, але якась, як магнiт на цвяхи, недосяжна для розумiння сила тягнула на руiни пам’ятi, у Вiльховець, де народився, вирiс, звiдки багато рокiв тому i вирушив у свiт. Не мiг Василь противитися тiй силi, не мiг, та, признався собi, i не хотiв.

Нарештi! Автобус вирулив на Могилiв-Подiльську трасу. Розвiювався туман, стало видно як почала стидити небо ранкова зоря.

«Направо!» – скомандувала думка. «Теж менi, – розiзлився на неi, – що я, приблудний?» А думка не здавалася: «Струга, Ставчани, Слобiдка…»

Вернув до тями шофер: раптово та рiзко, аж запищали, натиснув на гальма. Затрясло машину, ще раз, заклякла, вiдчинилися вхiднi. Зграйка синичок – впорхнули дiвчатка: галасливi, сонячнi, гарячi. І ескорт – хлопцi – статечно, куди тобi там, мужики. Заскочило кiлька дебелих сумок, останньою – гiтара, рушили.

«Шкiльний випуск!» – по обличчю Василя пробiгла коротенька посмiшка.

– Залiтай, голото! – зайорзався шофер. Це були чи не першi його слова за весь рейс. Пiдiйшов один:

– Що з нас?

– А як що? А куди?

– Вiльховець.

– Пiсню. Доспiваете до Вiльхiвця – нiчого не вiзьму!

– Скiльки завгодно! – защебетала зграя. – Гiтару!

А на Василя нахлинуло… Не чув пiсень, не бачив зупинок, а чув i бачив себе у своему далекому – не забуваеться! – 10-Б.