Зіркоходи

Селосфорос постарався на славу – катер стоiть метрiв за п’ятсот вiд спадистоi, з виду суцiльноi багряноi стiни, що охоплюе овид з обох бокiв. За нами на схiд тягнеться в марево горбиста рiвнина такоi самоi барви – мабуть, поросла якоюсь сланкою рослиннiстю. Весь пейзаж залитий густим червоним свiтлом, хоч сонце зараз за хмарами – звiсно ж, зiтканими з багрянцю й золота. Вiд цього довкiлля справляе якесь медове, гiрко-солодке враження. Я б сказав, потойбiчне, тривожне, хоч i до щему приемне.

За бортом тихо.

Жодного поруху. Цей свiт видаеться мертвим. Але ми пiдозрюемо, що то просто мимовiльна реакцiя на нашу вельми шумну посадку – газовi-бо стерна ревуть незгiрш вiд стада слонiв. Вирiшили вiдкласти перший вихiд до ранку – вiн тут настане годин за п’ятнадцять. Чорнобай ремствуе, але дисциплiновано готуе вечерю. Селосфоросу не до суперечок – вiн, як кажуть, вiд кiля до клотика оглядае апарат. Ну, а ми з капiтаном почергово ведемо зовнiшне спостереження й провадимо забiр проб для аналiзiв. Але, оскiльки саме почало темнiти й усе заливае кривава сутiнь (оцiни метафору!), я вирiшив черконути кiлька слiв. Пiдозрюю, зробити це увечерi не буде часу – Ілу пожене всiх спати. Так що добранiч…

Пiднялися з пiвнями. Мабуть, тут водяться когути нiвроку – горлають вони, що твiй стратолiт на зльотi. В лiсi танцюють якiсь вогники, несподiвано блакитнi в цьому червоному царствi. Щодо звукiв… Бр-р, не хочеться навiть уявляти, хто iх там видае. Тобi б такий хорал точно не сподобався.

Але нiчого наразi не видно – тягучий пурпуровий туман скрадае деталi. Лише небо в зенiтi все ще мерехтить рясними волохатими зiрками.

Пiсля снiданку готуемо до виходу скафандри. Ілу каже, що забортним киснем можна дихати, але, по-перше, його все ж малувато, i по-друге – в повiтрi безлiч мiкроорганiзмiв та вiрусiв. Звiсно, вони нам навряд чи зашкодять, проте береженого бог береже – це хай земнi бiологи з’ясовують… якщо дiстануться сюди колись, певна рiч.

Щойно зiйшло сонце – величезне, мов кавун, i чомусь так само смугасте, тiльки смуги горизонтальнi – чи не вiд хмар? Декiлька митей усе потопало в рожевому серпанку, а потiм ми знову опинилися в бурштиновому свiтi без рiзких граней, повному напiвтiней i пiвтонiв.

Ласкаво просимо у казку!

Капiтан саме балакае з «Голiафом». Там усе гаразд, i це тiшить. Нам же похвалитися поки що нема чим. Усе найцiкавiше попереду. Намiчаеться вельми насичений деньок.