FакіR

Бо хто ж iще на таке здатний? Вiзерунками вiн нагадував вощину, вимережану за точними математичними розрахунками. Поодинокi шестикутники номерiв свiтилися, показуючи, що у вощинi можливе життя. Вiкно ж залишеного щойно – мiцно спить. Чудово. І коли дiвчина прокинеться, Тонi вже буде далеко. Безслiдно розчиниться в багатомiльярдному натовпi… І – назавжди…

Спробував хоча б на мить, уявити вродливий фейсик Пенелопи, коли вона проснеться i все зрозумiе. Плакатиме. Рватиме волосся. Заведе iстерику. Битиметься головою об стiну.

Знепритомнiе… Гм, картинка цiкава. Обдурена мiльйонерова доня. І що найбiльше дратуватиме? Втрата коштовностей? Коханого? Грандiозний скандал, який тут же роздмухають газетярi? Такою сенсацiйкою поласують одразу. Чи, може, – безсоромне й пiдле ошукання? Хтозна. Але що йому до того? Тепер вiн багатий. І матиме все, чого забажае…

– Не подiлишся доларом? – шарпонуло хлопцевi мрii. Той ледь не пiдстрибнув з несподiванки. Але втриматися вiд викрику не змiг.

Невiдомий бородато-патлатий товстун, однаковий уздовж-ушир, жуючи заслинену цигарку, мутними очима рентгенив самотнього перехожого.

Пальцi правоi руки просунутi в «обручки» кастета, який час вiд часу штовхав лiву долоню i впирався в неi. Мiж вилогами засмальцьованого шкiряного жилета виднiвся чималий вирлоокий череп, що звисав на товстому потертому ланцюзi.

– Завтра, – усмiхнувся ошелешений Тонi. Хоча то й не усмiшка зовсiм. «Перехiдний варiант» швидше. Або ж «пiдготовчий».

– Що завтра? – буркнув «квадратний» бородань, розумiючи, що його мрiю хочуть посунути в часi.

Е-е-е! Таке його не влаштовуе. Не домовлялись!

– Завтра дам два. – Тонi запустив у слова таку лагiднiсть, нiби цей «приший-кобилi-хвiст» ось-ось стане його названим братом. А сам тим часом уже бачив, як скоро руки, кишенi, сумка, очi, вуха i решта можливих мiсць будуть забитi всемогутнiми шелестливими купюрами. І порятунку вiд цiеi напастi не треба. Солоденька!

– Проблема, брате, в тому, – спробував обняти хлопця несподiваний прохач, хоча Тонi вмить i звiльнився, – що менi треба саме зараз.

Труби горять. І бажано – «двадцятку». А якщо й «соточкою» пiдiгрiеш – спасибi з поклоном. Ще й за здоров’я чарчинку перекину. Твое i мое. Подякуеш!

– Умовив, – усмiхнувся щасливий Тонi. – Можеш. Тобi б померлих воскресати. За грошi. Бабла б накосив… А не «стрiляв» би у таких, як i сам, мишей церковних.

Усмiшка у вiдповiдь заблукала в густих заростях «квадратного» сьорбала. Без компаса й карти. Назавжди.