Gaudeamus виконаний смертю

Змiнюватися може тiльки послiдовнiсть. Правда, про жiнок Богдан явно перебирав. Його романи не можна назвати такими вже численними. Як i тривалими. Зате про футбол i автомобiлi вiн був щирий. Футбол поглинав у необмежених кiлькостях, але тiльки завжди високоi якостi. А без автомобiля не уявляв життя. Спочатку у нього була новенька «Ява-350». Потiм – «ЗАЗ-968М», «ВАЗ-2105», «Фольксваген-Джетта». Зараз же роль його залiзного коня виконував корейський седан «ДЭУ-Ланос». Нормальна машина. З’явився цей «красень» пiсля того, як Лисицин пiдручник з лексикологii французькоi мови отримав мiжнародну премiю Гронваля.

Як же тодi Богдан стрибав вiд радостi! І пiдручник вiдзначили, i нарештi завiв собi нову, прямо з салону, машину. Нехай не престижну, не «круту тачку», але цiлком пристойну. Яка не встромить ножа у спину в найнепотрiбнiший момент, вивернувши в бока колесо або передумавши заводитись. Таке в його «автомобiльнiй» iсторii теж було.

Богдан пiдiйшов до вiкна, зашторив i, повернувшись до Антуана, артистично й натхненно почав:

Природа – це той храм, де вiд колон живих

Неяснi голоси почути часом можна.

Там гаем символiв iде людина кожна,

Їй нiкуди тепер подiтися вiд них.

Антуан пiдхопив i так само, як i Богдан, натхненно й умiло, продовжив:

Вони ж, немов гучнi й протяжливi розкати,

Утворюють один довершений рефрен,

Розлогий, нiби нiч, i свiтлий, нiби день,

Де злито кольори i звуки, й аромати[8 - Шарль Бодлер. Вiдповiдностi (з французькоi переклав Всеволод Ткаченко).].

– Подобаеться Бодлер? – запитав Антуан i енергiйно ляснув долонею об протягнуту долоню Богдана.

– Знаю, цiную, шикарний, – утомлено вiдповiв Богдан i почав розкладати речi.

– Хороми не «царскiя», явно не «Рiтц»[9 - «Рiтц» – найвiдомiший фешенебельний паризький готель.], – усмiхаючись, погладив одвiрки мсье Робер.

– Мене тут усе влаштовуе, – тоном знавця вiдповiв Богдан. – Не бачили ви ще смаленого вовка. Доводилося бувати в таких умовах… Не доведи Господи!

– А може, все-таки у мене б зупинився? – спробував повернутися до наболiлоi теми Антуан.

Напередоднi Богданового вiд’iзду вони говорили по телефону про те, де проживе цi кiлька паризьких днiв «киiвський гiсть». Антуан пропонував свою квартиру на вулицi Унiверситетськiй, недалеко вiд перетину ii з бульваром Сен-Жермен, у п’ятнадцяти хвилинах ходи вiд метро «Нацiональна Асамблея». Дуже зручно. Але Богдан вiдмовився. Вiн не хотiв бути тягарем. У кожного свiй стиль життя. І своi метелики в головi.