Gaudeamus виконаний смертю

Кожен iде зi своiм проханням: Доротi хоче повернутися додому, Страшило – отримати мiзки, Залiзний Лiсоруб – серце, Лякливий Лев – хоробрiсть.] i мiг вiльно подарувати хоч мiзки, хоч серце, а хоч i смiливiсть. – Не бажаете «зiйтися» з комп’ютером? Треба довести цiй надто розумнiй залiзяцi, що вона, усупереч всьому, все одно – лиш залiзяка, створена людським генiем. І що «наше завжди буде зверху»?

Скiльки Богдан себе пам’ятав, завжди намагався знайти вихiд iз будь-якоi ситуацii, вiрячи, що вiн неодмiнно iснуе. Навiть тодi, коли здаеться, що ситуацiя абсолютно безварiантна.

Тому й брався безвiдмовно майже за будь-яку роботу, стаючи для когось помiчником або рятiвником. Бо не любив програвати. Це було не в його правилах. А iх вiн майже нiколи не порушував. Не вiдступив i цього разу.

– Можна, – придавив нещодавнiй гнiв Лисиця.

Обставини змiнити вiн не мiг. Тому лишалося мiняти ставлення до них. Усе, як книжка пише. І хоч Келлер з Одрi навiть не могли подумати, що мiж ними вже давно таемна змова (вони явно «найнялися» зiпсувати Богдановi вечiр), у них все вийшло.

Але – може, саме так i треба? І Лисиця справдi «добрий янгол щастя»? Принаймнi – для них… Принаймнi сьогоднi…

– Супер! – видихнув радiсно Одрi, – ви мене дуже виручите. Я знав, що не залишусь сам на сам з цiею клятою машинерiею. Я вже й так, i сяк до неi, а вона…

Натхненний вiдповiддю, австралiець збадьорився. І це вiдразу ж просяяло в його виглядi й настроi.

– Ходiмо, – кивнув Богдан. – Бо в мене ще багато роботи. Обживатися треба.

Та й до завтра готуватися. Дещо треба шлiфонути.

Говорив вiн упевнено. Його голос належав людинi, звиклiй робити все зважено, передбачливо й грунтовно.

Одрi рушив першим. Богдан – за «поводирем». Сподiвався, iз Сусанiним у нього спiльного мало. Та й iти недалеко. Не встигне…

У номерi Богдан вiдразу ж пiдiйшов до столу. Побачив там ноутбук IBM T42p, принтер Canon I-80, купу дротiв i книжку. Зробивши ще крок, змiг розгледiти ii. Роман Патрiка Беккереля «Серце пiд мантiею»…

– Мое не завжди слухняне господарство, – прокоментував мiстер Джек побачене Богданом i, вказавши на книжку, додав: – Крiм ось цього.

Тут у мене завжди все гаразд. Читати шалено люблю. І сам пописую. Правда, похвалитися поки нiчим. Та все, гадаю, попереду. Особливо ваблять iсторичнi таемницi, нерозгаданi чи недостатньо вiдкритi й поясненi. Вони для мене – як наркотик. Варто захопитися якоюсь, як iду в неi з головою. Стаю рабом. А з цим романом працюю – як з пiдручником.