Листи до полковника

Мiкроскопiчний квадратик мiж пальцями бiльше не хотiв згинатися навпiл. Ева впустила його пiд ноги, хай собi лежить.

– Нi, чому ж. Я згодна на вiйськовi почестi. Батьковi було б приемно.

Цивiл кивнув й зробив якiсь вiдмiтки в паперах. Тодi вiдпив кави i раптом iнтимно запитав:

– Важкий був старий, правда?

– Правда, – сухо вiдповiла Ева.

Отже, сьогоднi вже не треба бiгати по iнстанцiях. Вона вiдзначила це просто як факт, нiби викреслила червоною пастою кiлька пунктiв iз списку в щоденнику, не вiдчувши нiякого полегшення.

І що, цiкаво, вони захочуть навзамiн?.. цiкавiсть торкнула ii ледь-ледь, неспроможна викликати якiсь сильнi почуття. А хоч би чого захотiли. Вона не мае перед ними нiяких зобов’язань. А вони – жодних важелiв, аби цi зобов’язання з’явилися.

І, пiдкреслюючи баланс сил, запитала сама:

– Яким чином стався витiк iнформацii?

Свiдомо додала в голос професiйнi iнтонацii: «Чому ви не готовi до уроку, Іванов?» Цивiл здригнувся, втягнув пiдборiддя пiд вузол жовтоi краватки, – сто вiдсоткiв, колишнiй двiечник, – але опанував себе професiйно швидко.

Подивився на неi сумно й спiвчутливо. Вони вмiють так дивитися, iх, мабуть, спецiально цьому навчають. Усiх; здаеться, минулого разу з нею все-таки розмовляв iнший.

– Повiрте, ми працюемо в цьому напрямi i скоро будемо знати. Навряд чи це трапилося через нашi канали, але, як я казав, то не знiмае з нас певноi вiдповiдальностi за вашу долю. Зi школи вас, звичайно ж, звiльнять. Знайдуть найменший пристойний привiд, але застосують дуже непристойнi методи.

Особисто я порадив би вам звiльнитися самiй, не дочiкуючись.

– І куди ж ви порадите менi пiти?

Вона вже не стримувала сарказму. Але захвилювалася: чи не пролунала ii реплiка запрошенням до початку торгу, попередньою згодою невiдомо на що? Втiм, навiть якщо й так, то це не мае значення. Вiдпила кави, що вже вистигла, але лишилася смачною. Хоч тут не збрехав.

– Маете рацiю, – зiтхнув цивiл. – Вам буде складно влаштуватися за фахом. А крiм того, ще е друзi, сусiди, просто знайомi i навiть незнайомi люди… ви тонка натура, ви чутливi до таких речей.

Звичайно, хвиля скоро спаде. Я б не сказав, що в нашiй краiнi так сильно ненавидять Лiлового полковника. Та й коли це було?.. i де? – вiн змахнув рукою кудись удалину; зовсiм в iнший бiк, машинально вiдзначила Ева. – Але зовсiм уникнути психологiчного пресингу вам буде тяжко. А ви ще такi молодi, Єво Миколаiвно. Перепрошую за нетактовнiсть, скiльки вам рокiв?.. тридцять п’ять?..