Проект «Міссурі»

Вона пiдвела погляд: Андрiеве обличчя було свiже, без натяку на кола пiд очима, з легкою свiтлою неголенiстю, яку Алiна сама й придумала як недбалий компонент його iмiджу. І вiдзнака випускника «Мiссурi» на вiдлозi нового пiджака: не забув переколоти. Це добре.

– Ти хотiв щось проговорити, – нагадала вона.

– Так, – вiн випростався. – Ми дещо не продумали. От сьогоднi жеребкування; тут одразу ж пiдуть запрошення на всiлякi iнтерв’ю-ефiри-дебати. Я ж, згiдно нашоi стратегii…

– …шкодуеш, але не можеш. Завтра ж виiжджаеш у регiони, тому що конкретна робота з виборцями на мiсцях е для тебе важливiшою, нiж пустопорожня балаканина i т.

 д. i т. п. Всi запитання – до прес-секретаря.

– Саме так. Людською мовою – «запитайте мою дружину, вона краще знае», – Андрiй присвиснув. – Так i виходить, хiба нi? І який я матиму вигляд, по-твоему?

Алiна пiдперла кулаком пiдборiддя:

– Ти правий. Треба переформулювати; я подумаю. Ще що?

Увiйшла покоiвка з тацею. Андрiй простяг руку за горнятком iз життерадiсною нетерплячкою дитини, яка гарною поведiнкою чесно заробила свою цукерку.

Добре. Втiм, чого-чого, а харизми йому завжди було не позичати. Навiть тодi, коли нiхто не займався його iмiджем.

– Знаеш що, Алько, – вiн вiдпив маленький ковток, – давай хвилин п’ять просто поп’емо каву. Без полiтики. Ми з тобою вже чорт зна скiльки не лишалися разом…

Це справдi так – iз втомленою злiстю подумала Алiна. Та й навiщо?

– …й поговоримо, як чоловiк з дружиною. Про друзiв, про батькiв… Як там твоi?

– Нормально, – вiдгукнулася вона.

 – До речi, треба було б зателефонувати.

Тут розмова «про друзiв i батькiв» зайшла в глухий кут. Покоiвка знову зробила занадто мiцну каву; вирахувати з платнi, iнакше не зрозумiе. Скривившись, Алiна проковтнула все, нiби мiкстуру, похлинулася гущею, закашлялася. Андрiй пив повiльно, з задоволенням. Його довгастi очi посмiхалися з-за горнятка, запрошуючи поговорити ще про яких-небудь батькiв чи друзiв…

– Гендальф телефонував, – раптом пригадала вона.

– Хто?

– Сашко Линичук, – iз зiтханням пояснила Алiна; з пам’яттю Андрiевi ще працювати й працювати. – З мого курсу. Пам’ятаеш, з тiеi компанii, де Герка з гiтарою… i Влад.

Вона страшенно намагалася, щоб паузи не було, – але та все-таки вистрибнула, зяючи, нiби дiра в гуртожитковому диванi. Про це зараз не треба, нi в якому випадку. Таких речей не можна згадувати в день старту передвиборчоi кампанii, перед жеребкуванням i нашестям журналiстiв.