Проект «Міссурі»

Андрiй пробiг поглядом написане. Здивовано глянув на неi:

– Заради чого?

У водiя тихенько, аби не заважати розмовi, працювало радiо. В паузу перед вiдповiддю прослизнув дзвiнкий, ледь захриплий голос… чорт, бодай хтось у цiй краiнi слухае щось iнше?!..

Зате не доведеться називати ii на iм’я. Алiна терпiти не могла це претензiйне iм’ячко – ще тодi.

– Вона влаштовуе турне, – пояснила спокiйно. – Нiякоi полiтики, я перевiряла. Не знаю, для чого iй це знадобилося саме зараз. Так от, отут i отут, – тицьнула пальцем в аркуш, – ви з нею ненавмисне зустрiнетеся.

Повечеряете, покрутитесь на людях. Повинно скластися враження, що вона концертуе на твою пiдтримку.

Андрiевi очi смiялися:

– А якщо складеться враження, що це я пiд виглядом роботи в регiонах бiгаю за…

– Не складеться, – вiдрубала Алiна. – Адже ти iй ще не телефонував?.. І дозувати треба грамотно: трiшки смаженого, трiшки ностальгii, а головне – якомога бiльше староi студентськоi дружби.

Якщо вдастся, щоб вона дiйсно агiтувала за тебе…

– Не вдастся.

– Знаю. Але нехай у кожному iнтерв’ю, на кожному концертi згадуе, що навчалася в «Мiссурi». Це вона для тебе зробить.

Андрiй знизав плечима:

– Домовилися. Не нервуй так.

Машину легенько труснуло на поворотi. Алiна торкнулася Андрiевого плеча, здригнулася, вiдсунулась. Абсолютно чужа людина. Винятково дiловi стосунки. З чого вiн вирiшив?..

– Я не…

– Ти нервуеш. Ще пiд час жеребкування.

Нi, ти непогано трималася: думаю, це лише я помiтив… Отже, що сталося?

Так – адже вiн ще не знае. Вiн!.. як вона могла забути… але нагадати не було нагоди. Алiна прикусила губу й нарештi насупилася. Машина вже наближалася до офiсу; швидше, жодна людина в командi не мае здогадатися. Точнiше, вони завжди вважали, що так воно i е. І для них мае залишатися беззаперечною аксiомою рiшення, яке вона прийняла години зо двi тому.

– Зробiть голоснiше, – попрохала вона водiя.

Й пiд мажорну музику – слава богу, вже iншу, – мовила пошепки:

– Андрiю, ми йдемо на перемогу. Вже зараз.

Його брови полiзли вгору:

– Та невже?

Раптом Алiна розiзлилася по-справжньому. Ось воно що! – для нього вся ця передвиборча кампанiя була цiкавою iграшкою, яка нi до чого не зобов’язувала. Нагода перевiрити свою харизму на великiй аудиторii, вдосконалити красномовство й похизуватися яскравим пiр’ям перед дзеркалом електорату.