Сходовий майданчик

Цей рубiновий гудзик дзвоника, я його добре пам’ятаю, тому що…

І стало боляче, страшенно боляче, адже i в нього був такий самий гудзик на дверях, i я згадала! – а за жорсткою угодою iз собою не мала права згадувати… Взяти себе в руки, думати про щось iнше, про когось iншого, про того спортсмена з руками у чорному волоссi… це хоча б романтично…  це хоча б по-дурному…

Виявляеться, вiдчинилися крайнi дверi праворуч, – а я й не помiтила старшого вже чоловiка, який вийшов на сходовий майданчик, я його впритул не впiзнавала, – навiть, коли вiн привiтався зi мною як iз знайомою, навiть, коли запросив зайти, навiть, коли я погодилася…

РОЗДІЛ  ІІІ

Нiчна лампа свiтилась м’яким блiдо-жовтим свiтлом – але вiн все одно накинув зверху картатий плед.

Дуже втомилися очi. І взагалi, вiн надто втомлений од свiтла.

Зiр уже не коректували анi окуляри iз товстелезними склами, анi найновiшi нiмецькi лiнзи, – i припаяти мiкроконтакти вiн доручив студенту-радiоаматору з четвертого поверху.

Може, тому нiчого не вийшло.

Хоча вiн точно знав, що не тому.

Вiн уже довгий час звик думати про себе у минулому часi. Я жив у передмiстi, я був одружений, я працював в Сент-Клерському унiверситетi, мав докторський ступiнь… Я любив, я вiддавав перевагу, я терпiти не мiг… Усi його бажання були в минулому. Ось чому.

Доведеться випробувати ще на комусь. Гарне заняття для вченого-манiяка: експерименти на живих людях. Нi з ким не узгодженi, абсолютно протизаконнi.

Та й на кому? Коло його спiлкування давно обмежене пiвдесятком людей. Хiба що цей студент iз четвертого поверху, худорлявий хлопчина в окулярах i з незмiнно нiяким виразом обличчя – чи бувають у нього сильнi бажання?

Лiловi старечi пальцi обережно погладили вiдведений за межу перемикач пiд напiвкруглою шкалою з мертвою стрiлкою на нулi. Може, все ж таки студент неправильно припаяв контакти. Чи вiн сам припустився якоiсь технiчноi помилки… навряд. З тридцяти рокiв вiн уявляв собi конструкцiю  машини настiльки точно, що мiг вiдтворити ii креслення прутиком на пiску iз зав’язаними очима.

Тридцять рокiв… Тодi було достатньо i бажань, i пiску, i пруття. Але не було чотирьох двадцятикаратових брильянтiв, кiлометрiв золотого дроту, нiмецькоi оптики i швейцарських мiкродеталей, iзольованого примiщення, орiентованого на магнiтний полюс, не було нi грошей, нi дозволу унiверситета на експерименти. Просто не було часу.