Чужі сни

Завдання? Можна припустити, що воно повнiстю протилежне отриманому мною. І якщо ми мусимо вбити дiвчину iз загiпсованою рукою, то завдання антагонiстiв – цього не допустити. Єдине, що втiшае, – зараз i своi, i чужi стануть виднi як на долонi. Люди з Паралелей не побiжать, вони тут не для того, щоб бiгати.

Грудаста матрона у несподiвано короткому пальтi ледь не збила його з нiг. Вона рухалася зi швидкiстю i грацiею переляканого носорога (Кирило ще пам’ятав документальнi фiльми про африканську фауну), i якби iй трапилася на шляху стiна, знесла б ii з легкiстю.

Давидова закрутило, вiн ледь не впав – дiстав кiлька вiдчутних стусанiв лiктями, болючий удар по колiннiй чашечцi, але на ногах устояв. Натовп нiс його, але Кирило примудрявся рухатися проти течii, не висуваючись i не випускаючи двох стрiльцiв iз поля зору.

Де ж решта? Де його група? П’ятеро його хлопцiв? А раптом цi двое – його? Що, коли вигукнути пароль голоснiше? Яка ймовiрнiсть, що йому тут же не вiдстрелять голову? От сучi дiти! Звiдки у них пiстолети?

Давидов нишпорив поглядом по натовпу, намагаючись осягнути неосяжне i побачити одразу всю картину (бажано присутнiсть на нiй i дiвчини зi зламаною рукою), але помiтив лише дивного старого у м’якому капелюсi, який, замiсть того щоб тiкати разом з усiма, стояв, немов скеля в течii рiчки, вiдштовхуючи особливо спритних своiм цiпком iз гумовим навершям.

Старий – це легше. В усякому разi куди як безпечнiше для здоров’я, нiж цi pistolero[7 - Убивцi (iсп.

).], незважаючи на цiпок. Із цiпком ми ще повоюемо, а ось iз «Глоком»…

Ствол уперся йому в хребет, i хтось великий гаряче дихнув у потилицю.

– Спокiйно.

Говорили росiйською, щоправда, з акцентом.

– Не смикайся – вистрелю.

Давидов прорахував своi шанси посмикатись i вирiшив, що незнайомця варто послухатися. Зброя була затиснута мiж його спиною i животом нападника, який щiльно притиснувся ззаду. Шансiв не було.

Взагалi. Головне – не панiкувати. Це може бути хтось iз своiх, адже так?

– Жером, – сказав чоловiк йому в вухо.

Чорт забирай, подумав Давидов.

Йому не було страшно, але дуже не хотiлося вмирати.

Роздiл 6

Свiт Зеро. Аруба.

Жовтень

– Терпiти не можу спускатися на твоi затонулi кораблi! Карина мала прекрасний вигляд у тонкому гiдрокостюмi, i Денис ледве вiдiрвав погляд вiд затягнутоi в неопрен фiгурки дружини.