Кращий вік для смерті

Книжник щотижня обходив пiдрослих кiдiв iз пропозицiею навчити читати, показував картинки, намагався розповiсти якусь цiкаву iсторiю, але нi вони, нi, зрозумiло, тiни вчитися не бажали i всякими нiсенiтницями не цiкавилися.

Стрiляти, полювати, битися, бiлувати тушi, коптити м’ясо, брюхатити герл i – як вершина – стати одним iз вождiв: жерти вiд пуза, вершити Закон. Де в цьому списку «читати книжки»? Кому це може стати в нагодi? І найголовнiше – навiщо?

Ховатися вiд когось у забитiй iззовнi кiмнатi було смiшно, особливо пiсля гучного чхання, i Книжник попрямував до сховища, навiть не пригинаючись.

Вiкон у сховищi не було, i Книжник залишив дверi вiдчиненими. Вiн звичним рухом зачепив рукою сходи i покотив iх уздовж полиць, до третього вiд входу стелажа.

Там Книжник пiднявся на самий верх i намацав на полицi згорток – його схованка лишилася цiлою, але все одно, увiйшовши в освiтлений зал Бiблiотеки, Тiм не втримався i, присiвши навпочiпки, розкрив пакет, щоб подивитися вмiст.

Атлас i книжечка у вицвiлiй палiтурцi з напiвстертим написом «Diary» на обкладинцi. На жовтуватому паперi бiсер рукописних рядкiв, малюнки…

Порядок.

Вiн загорнув усе в шматок тканини i пiднявся з колiн.

Перед ним, посмiхаючись, стояв Нога.

– Облом знав, що ти не витримаеш i повернешся за своiм смiттям, – сказав вiн, скалячи нерiвнi зуби, i вдарив Книжника в лоб своiм кулачищем.

* * *

Книжник розплющив очi через декiлька хвилин.

Вiн не втратив свiдомiсть вiд удару, просто на деякий час опинився поза своiм тiлом, позбавлений можливостi ним управляти. Голова гула, немов залiзна бочка, по якiй стукнули молотом. Саднила спина – Тiм згадав, що Нога волiк його по кам’янiй пiдлозi, схопивши за щиколотку, i залишив валятися бiля камiна. Згорток зi своiми скарбами Книжник iз рук не випустив, так i притискав до грудей.

– Очухався? – запитав Нога, нависаючи над ним. – Ти, хробаче, тепер закiнчиш свое погане життя в петлi. Або заб’емо тебе камiнням… Закон знаеш? Вигнаний не повинен повертатися. Нiколи. А ти, дурню, повернувся i тепер, бл…ь, здохнеш через своi сранi книжки…

Вождь ховався в Бiблiотецi не один, iз ним були два мисливцi – Рiзник i Шкутильгало. Книжник знав обох. Вони ще недавно ходили в тiнах i стали челами всього рiк тому.