Кращий вік для смерті

Вони були суворi, як Закон, що дiстався iм вiд предкiв, i так само безжалiснi.

Вiн прогавив оленя, залишив плем’я без м’яса, i йому нiчого дати вождям навзамiн.

Хiба що…

Книжник розкрив був рота, але Облом устиг ранiше, i вiд удару тильною стороною долонi юнак умився кров’ю в прямому сенсi цього слова. Червоний розсип крапель потрапив на обличчя Нозi, той вiд несподiванки послабив хватку, i Книжник вислизнув iз iхнiх рук i побiг, сам вiд себе не очiкуючи такоi прудкостi.

Позаду гейкали, свистiли, тупотiли, але вiн уже нiсся стежкою – весь перекошений вiд штурханiв, закривавлений, жалюгiдний. Вiн бiг, незграбно викидаючи ноги, ледь стримуючись, щоб не заверещати вiд жаху, наче якась малолiтня герла. Було боляче, але не розквашений нiс i забитi ребра завдавали йому нестерпних мук – йому було жахливо соромно. Соромно, що вiн – розумний, грамотний, здатний зробити те, що не вмiе жодна людина в Парковому племенi – та що там у Парковому – в усiх племенах Сiтi нiхто не розумiв змiсту прочитаного так, як розумiв його Книжник, – бiг, як щур вiд диких котiв, вiд тупих, зате сильних придуркiв.

Ноги самi несли його геть, i Книжник нiчого не мiг удiяти. Вiн знав поняття, яке описувало цю ситуацiю, – його гнав геть iнстинкт самозбереження, але слово, яким характеризувалася його поведiнка, звучало набагато принизливiше – боягузтво.

Тупiт нiг його переслiдувачiв з кожною секундою наближався – Нога, Облом i Свин слiв iз букв не складали, бо не знали букв, зате чудово бiгали i вмiли заганяти здобич.

Книжник спиною вiдчув, що зараз його схоплять. Вiн рiзко звернув iз стежки, проломившись крiзь кволу поросль молодого осичника i, перечепившись через невидимий у травi пеньок, полетiв сторчголов схилом.

Позаду зареготали, знову пролунав пронизливий свист.

Книжник зробив запаморочливий кульбiт, намагаючись утриматися на ногах, проiхався фiзiономiею по землi, перекинувся кiлька разiв, остаточно втративши орiентацiю, i важко впав у щось мокре, гаряче, липке, що пахло плоттю та фекалiями.

Вiн спробував крикнути, але не змiг, завовтузився, немов напiврозчавлений жук, вивiльняючись iз якихось слизьких джгутiв, що сковували рух, i таки вислизнув.

Очi довелося продирати, вii злиплися. Неприемне мiсиво було навiть у ротi.