Кращий вік для смерті

 – А цього ти теж на м’ясо пустиш?

Книжник зрозумiв, що йдеться про нього.

Вона знизала плечима.

– Менi вiн не потрiбен… Не люблю, коли вбивають просто так.

– Вiн порушив Закон… – почав був Нога.

– Здохни сьогоднi! – сказала Бiлка, нiби вистрiлила, ii голос металом брязнув у гортанi. – Плювати я хотiла на вашi закони! І на вас. Чешiть звiдси.

– Але ми добуваемо племенi iжу, – примирливо почав Облом. – Ми захищаемо герл i бебикiв, виховуемо кiдiв i робимо з них челiв. Нiхто в Парку не вижив би без Закону.

Закон – це життя. Той, хто не поважае закон, мусить померти, iнакше вимре плем’я. Ти ж знаеш – не лише у нас так… У Сiтi Закон iще суворiший. Навiщо в нас стрiляти, Бiлко? Ми все робимо за Законом. Це ти пiшла i живеш, як хочеш.

– Здохни сьогоднi, Обломе, – повторила Бiлка. – Менi насрати, що ви там робите зi своiм стадом. Паняй звiдси, якщо не хочеш кулю в черево. Повернетеся, коли я пiду.

– Ходiмо, Книжнику, – покликав Нога. – А то вона й тебе застрелить, i ми не зможемо тебе засудити…

– Але… Але ж вона вiддае вам дiра! – промимрив Книжник.

– Атож, це мав бути наш дiр, – глузливо посмiхнувся Облом, – а тепер вона його нам вiддае. Розумiеш рiзницю, хробаче? Коли вже до тебе нарештi прийде Нещадний, гiвнюче? Коли я вже перестану бачити твою мерзенну пику?

– Ти можеш залишитися, – кинула Бiлка мимохiть.

– Не дратуй мене, Книжнику, – Облом презирливо скривив рот. – Якщо ти зараз не встанеш i не пiдеш iз нами, я тебе просто вб’ю…

– Вiн i так тебе вб’е, – тихий голос Бiлки звучав абсолютно рiвно, без емоцiй.

 – Вiн тебе вб’е, бо любить це робити. Іншоi причини йому й не треба.

Книжник зрозумiв, що iй абсолютно все одно, уб’е його Облом чи не вб’е. Просто iй подобалося перечити вождям. Навiть спина Бiлки виразно говорила про те, як вона ненавидить i зневажае цю трiйцю. Вона зовсiм не палала бажанням захистити Книжника вiд розправи, зате принизити Облома з компанiею iй було в радiсть.

Книжник звiвся на ноги.

Настане нiч, i вiн змушений буде повернутися в Парк. Вiн не виживе в лiсi. Лiс – не його стихiя. Бiлцi е куди йти, йому ж iти нiкуди – тiльки в Бiблiотеку. У нього немае iншого прихистку, йому вже не побудувати нiчого путнього – занадто мало часу залишилося до приходу Нещадного.

– Пообiцяй, що не битимеш мене, – сказав вiн, витираючи з обличчя вже загустiлу сумiш оленячоi i власноi кровi.