Пригоди бравого вояка Швейка

А потiм, думаю, воно не дуже-то й важко ходити навколо вас, мов кiт навколо гарячоi кашi, умивати вам руки i наливати з кухлика вина…

– Гаразд, – сказав фельдкурат, – але води менi в чашу не наливайте; краще вже зараз налийте i до того другого кухлика вина. А зрештою, я завжди зможу пiдказати, коли вам iти праворуч, коли лiворуч. Якщо свисну потихеньку один раз, то значить – праворуч, а двiчi – лiворуч. З требником теж не дуже часто до мене носiться. Зрештою, це все забавки. Не боiтесь?

– Я нiчого не боюся, пане фельдкурате, навiть прислужування.

Фельдкурат мав рацiю, коли сказав: «Зрештою, це все забавки». Все обiйшлося якнайкраще.

Промова фельдкурата була зовсiм коротка.

– Солдати! Перед вiд’iздом на поле бою ми зiйшлися сюди звернути свое серце до Бога, щоб отець небесний послав нам перемогу i зберiг нас у повному здоров’i. Не буду вас довго затримувати i бажаю вам усього найкращого!

– Ruht! – крикнув старий полковник на лiвому крилi.

Польову вiдправу тому й називають польовою, що вона пiдлягае таким самим законам, як i военна тактика на полi бою.

У добу Тридцятилiтньоi вiйни, пiд час довгих маневрiв, i польовi служби тривали надзвичайно довго.

За сучасноi тактики, коли пересування вiйськ вiдбуваеться швидко i рiшуче, польова вiдправа теж мае бути i коротка, i рiшуча. Ця вiдправа тривала рiвно десять хвилин, i тi, котрi стояли ближче, дуже дивувалися, чому пiд час служби фельдкурат насвистуе.

Швейк миттю реагував на сигнали.

Вiн з’являвся то з правого, то з лiвого боку i лише повторював: «Et cum spiritu tuo».

Все це нагадувало iндiанський танок навколо жертовного каменя, але справляло добре враження, бо розганяло нудьгу запорошеного смутного плацу з алеею сливових дерев та солдатськими вбиральнями на задньому планi, пахощi яких заступали мiстичний запах ладану готичних храмiв.

Всi розважалися з великою приемнiстю. Офiцери навколо полковника розповiдали один одному анекдоти. Так що все було в повному порядку.

То тут, то там помiж солдатами чулося: «Дай затягнутися».

І, як жертовний дим, здiймалися до неба синi хмаринки тютюнового диму. Закурили навiть i старшини, побачивши, що сам полковник теж курить.

Нарештi пролунало: «Zum Gebet!»[145 - На молитву! (нiм.)] – завихрило пилюкою, i сiрий чотирикутник мундирiв преклонив колiна перед спортивним кубком поручика Вiтiнгера, виграним у змаганнях з бiгу на дистанцii Вiдень – Медлiнг.