Пригоди бравого вояка Швейка

Збагнути його було нелегко. Вiн нiкого не посвячував у свое внутрiшне життя, вiдтак екстравагантнiсть його вчинкiв пояснювалась з боку найближчого оточення як певна душевна ненормальнiсть. (Один з його тодiшнiх приятелiв, доктор Р. К., влучно сказав про нього: «Гашек був anima pia (тиха душа) з дияволом алкоголю в кровi».)

Багатющi враження й переживання стали результатом подорожей Європою та Балканами. (Гашек добрався до Баварii та Швейцарських Альп, далi через Балкани i Трансiльванiю до Галичини.

)

З подивом вiн з’ясував, що цигани, бродяги i всiлякi вiдщепенцi, зневаженi «освiченою публiкою», дивляться на свiт чистими, незакаламутненими очима й бачать у ньому гру контрастiв. Цi люди, не обтяженi нi освiтою, нi традицiею, не визнають забобонiв та умовностей «порядного суспiльства». Вони сприймають навколишнiй свiт безпосередньо, подiбно до дiтей та шаленцiв. Подорожуючи, майбутнiй письменник зрозумiв також, що в сучасну добу iстинна сутнiсть людини глибоко прихована й необхiднi чималi зусилля, аби до неi добратися.

Феномен богемного способу життя розвивав його фантазiю i вiдкривав новi джерела натхнення у прихованих для нього досi закапелках передвоенноi Праги. Понад усе Гашека привертали найнижчi верстви суспiльства, мiське дно, свiт своерiдних, празьких типiв i курйозiв. Його притягувала фантастична атмосфера ночi, неяснi голоси, що долiтали з празьких корчем i шинкiв; вiдлуння музики з дансингiв, гвалт i крики, що линули з закуткiв, старовинних мiських барлогiв, логовищ, вертепiв, де знайшов притулок усiлякий набрiд.

Його надихали звичаi й звички празькоi гальорки, нiчних гульвiс, повiй i сутенерiв, босякiв i злиднiв. Здаеться навiть, що саме завдяки своему по-дружньому привiтному ставленню до цього середовища вiн вiдкрив i сучасну «празьку мiфологiю».

Спершу Гашек не виявляв зацiкавленостi лiтературою i байдуже ставився до спроб своiх ровесникiв у цьому напрямку. Однак у новiй обстановцi вiн розпочав виокремлювати для себе й лiтературнi зв’язки.

Свое ставлення до лiтератури вiн характеризуе як вторгнення варвара. З грубою «варварською» iронiею вiдгукуеться Гашек про творчу немiч поетiв так званих «молодих напрямкiв» i пародiюе штучну хаотичнiсть юних лiрикiв; «особливий тип цих людей, особлива лiтература i твори… Хлопцi, поети, юнаки кров з молоком, а все у них блiде i нiмецьке… І якiсь дивнi напади суму. Тi, хто пише про скорботу, змушують себе так писати.