Пригоди бравого вояка Швейка

– А якi ж то образи на нашого найяснiшого монарха напiдпитку сиплють? – поцiкавився Бретшнейдер.

– Будь ласка, панове, перемiнiть пiсеньку, – обiзвався шинкар Палiвець. – Я, знаете, цього не люблю. Щось бовкнеш, а тодi шкодуватимеш.

– Якi образи на нашого монарха напiдпитку сиплють? – повторив Швейк. – Всiлякi. Впийтеся, замовте, щоб вам заграли австрiйський гiмн, i побачите, що почнете верзти. Навигадуете стiльки на нашого найяснiшого цiсаря, що, якби лише половина з того була правда, вистачило б йому ганьби на цiле життя.

Але наш старий добряга насправдi цього не заслужив. Самi подумайте. Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквiтi сил[23 - Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквiтi сил. – Рудольф Лотарiнзький – единий син Франца Йосифа І. Мав некерований i норовливий характер, який успадкував вiд своеi матерi – Єлизавети Баварськоi. Був одружений з бельгiйською принцесою Стефанiею, але шлюб виявився невдалим. 30 сiчня 1889 p. 30-рiчного Рудольфа i його коханку – 17-рiчну баронесу Марiю Вечора – знайшли мертвими у мисливському будиночку в Мейерлiнгу (маеток родини Вечора), куди вiн iздив на полювання. За офiцiйною версiею Р. застрелив Марiю i покiнчив життя самогубством через психiчну хворобу. Але що вiдбулося насправдi – достеменно невiдомо й досi. За деякими вiдомостями Франц Йосиф І пiсля того, як йому повiдомили про смерть Р., сказав: «Помер як дрiбний кравець-пiдмайстер». Його поховали у Вiднi в сiмейному склепi Габсбургiв церкви Ордену капуцинiв. Марiю поховали в сусiдньому абатствi Хайлiгенкройц. Пiзнiше ii родичi збудували там капличку. До 1918 р. iм’я Марii Вечори було в Австро-Угорщинi пiд суворою забороною.]. Жiнку Єлизавету проштрикнули терпугом. Потiм десь пропав його брат Ян Орт[24 - Потiм десь пропав його брат Ян Орт… – Іоганн Непомук Сальватор фон Габсбург (1852—1890) – ерцгерцог Австрiйський i принц Тосканський. Дослужився до фельдмаршала австро-угорськоi армii (1879). Випустив брошуру «Муштра чи виховання», яка роздратувала вищi армiйськi кола. Вiв переговори щодо болгарського престолу, чим дуже розгнiвав Франца Йосифа. Вимушений був подати у вiдставку з вiйськових постiв. У 1889 p. зрiкся всiх титулiв i прийняв iм’я Яна Орта. Вивчивши навiгацiю, в 1890 р. на шхунi «Санта Маргарита» вiдплив до Пiвденноi Америки. В Магеллановiй протоцi потрапив у шторм i загинув разом iз всiею командою. У Вiднi влаштували лише найнеобхiднiшу панахиду i навiть не приховували зловтiхи.