Пригоди бравого вояка Швейка

Управлiння полiцii допомогло встановити, що прiзвище цього вояка Швейк, i далi справа пiшла вже легше. Баронеса фон Боценгейм узяла з собою компаньйонку i камердинера з кошиком та й поiхала на Градчани.

Бiдолашна панi баронеса зовсiм не уявляла собi, що значить лежати у вiйськовому лазаретi гарнiзонноi тюрми. Дверi тюрми iй вiдчинила тiльки вiзитiвка. У канцелярii з нею розмовляли дуже чемно. За п’ять хвилин баронеса вже знала, що розшукуваний нею «der brave Soldat»[82 - Бравий солдат (нiм.).] лежить у третьому бараку, лiжко № 17.

Їi супроводив геть отетерiлий доктор Грюнштейн.

Швейк пiсля звичайноi щоденноi процедури, прописаноi лiкарем Грюнштейном, саме сидiв на лiжку, оточений групою худих, мов хорти, виголоднiлих симулянтiв, якi й досi не здавали позицiй та запекло воювали з лiкарем Грюнштейном на грунтi сувороi дiети.

Коли б хто послухав iхню розмову, то подумав би, що опинився в товариствi кулiнарiв вищоi куховарськоi школи або на гастрономiчних курсах.

– І звичайнiсiнькi лойовi шкварки можна iсти, поки вони ще теплi, – оповiдав один, який лежав тут iз хронiчним катаром шлунка.

 – Коли лiй починае шкварчати, iх треба вiджати досуха, посолити, посипати перцем, i, я вам скажу, жоднi гусячi шкварки з ними не зрiвняються.

– Не надто там iз гусячими шкварками. Свинячим шкваркам ще умитися треба перед ними, – сказав чоловiк iз раком шлунка. – Нема нiчого смачнiшого за гусячi шкварки. Ясно, iх треба шкварити аж до золотистого кольору, як це роблять евреi.

Беруть жирну гуску, здирають сало разом iз шкурою i смажать.

– А знаете, ви помиляетеся щодо цих свинячих шкварок, – зауважив Швейкiв сусiда. – Звичайно, я говорю про шкварки з домашнього сала, або, як iх називають, домашнi шкварки. На колiр вони не брунатнi й не жовтi. Це мусить бути щось середне мiж цими двома вiдтiнками. Такi шкварки не повиннi бути нi надто м’якi, нi надто твердi, щоб не хрумтiли, бо тодi вже вони пересмаженi. Вони повиннi танути на язицi, щоб вам при цьому здавалося, нiби сало тече по вашому пiдборiддi.

– А хто з вас iв шкварки з кiнського сала? – почувся чийсь голос, але нiхто не вiдповiв, бо в палату вбiг фельдшер.

– Всi по лiжках! Сюди йде велика княгиня. Не вистромляйте брудних нiг з-пiд ковдри!

Навiть сама велика княгиня не могла б увiйти з такою пишнiстю, як це зробила баронеса фон Боценгейм. За нею ввiйшов цiлий почет, у якому не бракувало навiть лазаретного фельдфебеля-рахiвника.