Пригоди бравого вояка Швейка

Пане капiтане, пробачте, чи не маете ви там у себе паперiв на такого собi Швейка? Що кажете? Швейк мусить бути в мене? Дуже дивно… Кажете, я iх сам у вас забрав? Їй-богу, дивно. Сидить у шiстнадцятiй… Так, я знаю, пане капiтане, що шiстнадцятка моя, але я гадав, що Швейковi папери валяються десь у вас. Просите таким тоном з вами не розмовляти? У вас, кажете, нiчого не валяеться? Алло… Алло…

Слiдчий Бернiс сiв за стiл i заходився обурюватись непорядками у веденнi слiдства. Мiж ним i капiтаном Лiнгартом уже давно точилася ворожнеча, й обидва в нiй були дуже послiдовнi.

Якщо документ, призначений Лiнгартовi, потрапляв до рук Бернiса, Бернiс запроторював його так, що й чорти кiнцiв не вiдшукали б, Лiнгарт робив те саме з паперами Бернiса. Так само зникали кудись i додатки до справ.[112 - Тридцять вiдсоткiв людей, що сидiли в гарнiзоннiй тюрмi, пробули там усю вiйну й жодного разу не побували на допитi. (прим. автора)]

(Швейковi папери знайшлися в архiвi вiйськового суду аж пiсля перевороту з таким висновком: «Збирався скинути маску лицемiрства й публiчно виступити проти нашого монарха та нашоi держави».

Документи запхнули у справу якогось Йозефа Коуделi. На конвертi стояв хрестик, а пiд ним: «Виконано», – i дата.)

– Нiчого не вдiеш. Швейк загубився, – сказав слiдчий Бернiс. – Накажу викликати його сюди, i якщо нi в чому не признаеться – випущу й звелю вiдвезти до тебе, а ти вже доведеш до кiнця цю справу в полку.

Тiльки-но фельдкурат пiшов, слiдчий Бернiс наказав привести Швейка; але тому довелося чекати бiля дверей, бо з управлiння полiцii прийшла телефонограма, в якiй повiдомлялося, що потрiбний матерiал до обвинувачення № 7267 (справа пiхотинця Майкснера), прийнятий до канцелярii № 1 за пiдписом капiтана Лiнгарта.

Швейк тим часом оглядав кабiнет слiдчого. Не можна сказати, щоб обстановка його справляла дуже приемне враження, особливо фотографii, розвiшанi по стiнах. Вони вiдтворювали рiзноманiтнi екзекуцii, вчиненi армiею в Галичинi й Сербii. Це були мистецькi знiмки спалених хат i дерев, гiлля яких згиналося пiд вагою повiшених.

Особливо гарною була фотографiя з Сербii – повiшена родина: маленький хлопчик, батько й мати. Двое солдатiв iз багнетами охороняють дерево зi страченими, а якийсь офiцер гордовито, мов переможець, стоiть на передньому планi й палить цигарку. По другий бiк, на задньому планi, видно польову кухню в розпалi роботи.

– То як же нам бути, Швейку? – поцiкавився слiдчий Бернiс, поклавши телефонограму в папку зi справою.