Пригоди бравого вояка Швейка

], сiв на тротуарi, там його полiцай i надибав. Вiн завiв хлопчика до комiсарiату, де цю дворiчну дитину замкнули. Як бачите, хлопчик був нi в чому не винний, а проте його все ж посадили. А якби вiн умiв говорити, а хтось його запитав, за що вiн сидить, вiн однаково не змiг би вiдповiсти. І зi мною вийшло щось подiбне. Я теж такий знайда.

Пронизливий погляд слiдчого ковзнув по Швейковiй постатi, по обличчю й розбився об них. Усе Швейкове ество променiло такою байдужiстю й невиннiстю, що Бернiс почав роздратовано походжати канцелярiею, й хто зна, чим би все це скiнчилося для Швейка, коли б слiдчий не пообiцяв послати його фельдкуратовi.

Нарештi Бернiс знову зупинився бiля свого столу.

– Слухайте, – сказав вiн Швейковi, який байдуже розглядався навколо. – Тiльки ще раз навернiться менi пiд руку, – довго мене не забудете! Вiдведiть його!

Поки Швейка вiдводили назад до шiстнадцятки, слiдчий Бернiс викликав до себе наглядача Славiка.

– Аж до остаточного вирiшення, – наказав вiн коротко, – Швейк надсилаеться в розпорядження пана фельдкурата Каца.

Приготувати папери на звiльнення та з двома конвойними вiдвести до пана фельдкурата.

– Чи накажете вiдвести його в кайданах, пане надпоручику?

Слiдчий грюкнув кулаком по столу:

– Бовдуре! Я ж вам ясно сказав, приготувати папери на звiльнення.

І все, що назбиралося за день у душi слiдчого: i капiтан Лiнгарт, i Швейк, – вилилось бурхливим потоком на наглядача й завершилося словами:

– А тепер розумiете, що ви коронований вiслюк?

Так годилося б називати лише королiв i цiсарiв, але навiть i звичайний наглядач – особа некоронована – не був задоволений таким звертанням.

Виходячи вiд слiдчого, вiн копнув в’язня, який прибирав у коридорi.

Щодо Швейка, то наглядач вирiшив залишити його бодай на одну нiч у гарнiзоннiй в’язницi, хай ще зазнае втiхи.

Нiч, проведена в гарнiзоннiй тюрмi, завжди викликае приемнi спогади. Поряд iз шiстнадцяткою мiстився карцер-одиночка, похмура дiра, звiдки й цiеi ночi розлягалося виття замкненого солдата, що йому фельдфебель Ржепа з наказу штабного наглядача Славiка ламав ребра за якусь дисциплiнарну провину.

Коли виття вщухло, в шiстнадцятiй стало чути тiльки потрiскування знайдених у бiлизнi вошей, якi потрапили пiд нiгтi в’язнiв.

Над дверима, в заглибленнi стiни, стояла гасова лампа з дротяною запобiжною сiткою. Лампа свiтила тьмяно й коптiла. Запах гасу змiшувався з природними випарами людських немитих тiл i смородом парашi.