Украдена батьківщина. Трилогія

А часом всi разом виходять в лiс,

Не було, щоб Тарас iй не принiс

Барвистих квiтiв лiсових за ii вроду,

Що пахнуть долею землi

Свого народу.

Вона завжди дивилася на них,

Нiби на тих,

Хто землю украiнську обробляе

І хто кохану захищае

Пiд небом рiдним, голубим.

І стало все тут дорогим,

Неначе це сам Киiв був,

Їi що породив,

Дитинство, юнiсть випестив

У своiх батькiвських долонях.

І хоч у батька в скронях

Вже появилась сивина,

Але вона

Завжди була його дочкою,

Так само пестив вiн ii рукою,

Коли була вона мала.

Та вiдчувала вже тодi,

В його твердiй руцi,

Що це часи уже не тi,

Бо вже зникае ця турбота,

І зараз вся його робота,

Державних справ великих,

Ввiбрала в себе все до тла.

Й вона тодi сама

Дивилася на тата мило,

На його дуже тiло, силу

І помогти йому хотiла,

Але не знала як,

Та i не вмiла.

Аскольд стояв бiля вiкна,

Вдивлявся пильно в небо,

Хоч була лiтня то пора,

Але вже днiв зо-два

Дощi холоднi омивали землю.

Повзли по кручах днiпрових

Важкi свинцевi хмари,

Немов би в них

Були тi чари,

Що сум наповнюють в душi.

І вiн згадав,

Якi були цi днi торiк,

Невже цей вiсiмсот вiсiмдесят

І другий рiк

Буде таким сумним.

В той час за ним

Тихенько вiдчинились дверi,

Коли вiн щось наводив на паперi,

Вiн обернувся i з пiднесенням

Уважно слухав зв'язкового

З таким донесенням:

«Вiд князя того,

Що на чолi Русi,

До вас прийшли гiнцi,

Якi на кручах там чекають

І намiр мають

Якусь угоду передати,

Що князь Олег прислав!»

Аскольд сказав,

Що вiн гiнцiв приймае,

Сьогоднi ж мову з ними поведе

Про те,

Чого вiд нього Русь бажае,

Якi державнi прагнення несе.

Приймав гiнцiв

Аскольд на берегах Днiпра

І свита вся

За ним пiшла,

Що би була

Державностi гостей повага.

Один iз руських тих гiнцiв

Аскольду доповiв:

«Великий князь Русi

Прислав своi щасливi мрii,

Що гетьман Украiни

Його прийме як i годиться

У Киевi-столицi

Могутнього народу.