Украдена батьківщина. Трилогія

На другий день, пiсля руiни,

Коли ще сонце не вставало,

Зiрки у небi заснувало,

І хмари чорнi поповзли

Свинцем важким туди,

Де Киiв в зеленi стояв.

Здавалося, що день тускнiв, згасав

В перiод сходу сонця,

Дерева плакали сумнi

У цiй сирiй на-пiв пiтьмi

Краплинами дощу до долу,

Слiзьми вмивали землю кволу

Вiд чорноi журби.

А вмивши все, текли

Маленькими струмками вже туди,

Де старшi iх струмки збирались

В великi тi потоки,

Якi зривалися iз круч в затоки

Великого Днiпра.

Струмочки й потiчки живили

Сльозами, горем змитоi землi

Днiпра могутнi хвилi,

Тому вони i символом були

Святоi Украiни.

Щоб показати всiм злодiйську перемогу,

Олег на берег вивiв русакiв

І з пагорба могутнього Днiпра

Рукою показав туди,

Текла куди

Днiпра нестримна хвиля,

А потiм меч свiй в землю застромив

І хижо вiн крiзь зуби процiдив:

«Тут буде центр Русi!

А iхнi землi всi

Менi дадуть велику данину.

Краiну ту

Мечем ми мусим пiдкорити,

Князь Новгородський тут повинен жити

У Киевi-столицi!»

Не встиг Олег закiнчити цi небилицi,

Як в очi цвiгнула стрiла,

Запущена з всiх сил з чужого лука,

З куща, де там була

Надiйна засiдка на нього.

Черкнувши йому скроню

Стрiла урiзалася в крону

Малого деревця.

Не застромивши в ката свого гострого кiнця,

Вона, мов плачучи, завила.

В цю ж мить обличчя стало бiлим,

Нема i слiду тим промовам смiлим,

Зцiпив за горло жах.

Пройнявши ката страх,

Здавався вiн вже котеням мiзерним.

А русаки уже вели

Стрункого й молодого юнака,

Чия рука

Зробила замах на Олега.

Дивився гордо вiн на тих катiв,

Бо так хотiв

Ту погань гидку розтоптати,

Яка вповзла до його хати

Хижацьким вбивцею чужим.

Коли стояв Олег вже перед ним,

Його юнак прошив немов мечем,

Пекучим поглядом очей

Ненавистi страшноi.

Олег вiд хвилювання щось сказав пiд нiс,

Перекладач смiливцю вже донiс,

Що князь великий хоче

Довiдатись про ту мету,

Яка звела на ту

Дорогу вбивства князя.

Хiба ж не знав,

Що перед ним стояв

Великий князь новоi вже Русi,

Що Киiвським прозвався.

Юнак тодi сказав:

«Ти вбив

Вождя мого народу,

Який дав згоду

Нести важку державну долю,

І захищати його волю

Вiд всiх ворожих зазiхань.

Ти батькiвщину мою вкрав,

І мiй народ вже встав

На смертну боротьбу з тобою.