Сліпота

Йому хотiлося, щоб нiч нiколи не закiнчувалася, щоб не довелося повiдомляти, йому, який лiкував хвороби чужих очей, Я ослiп, але водночас прагнув, щоб свiтло дня прийшло якнайшвидше, саме так вiн i сказав подумки, Свiтло дня, знаючи, що вже нiколи його не побачить. У реальностi слiпий офтальмолог був мало на що спроможний, йому тепер залишалося тiльки професiйно й зрозумiло повiдомити органи охорони здоров’я про те, що могло стати нацiональною катастрофою, не бiльше й не менше, адже йшлося про рiзновид досi невiдомоi слiпоти, яка мала всi ознаки гострого iнфекцiйного захворювання без будь-яких попереднiх клiнiчних явищ патологiчного характеру, без запалень, iнфекцiй чи дегенеративних процесiв, як вiн переконався на прикладi слiпого, що його обстежив у своiй консультацii, або у своему власному випадку: легка короткозорiсть, легкий астигматизм, усе було таким незначущим, що вiн вирiшив не користуватися лiнзами самокорекцii.

Очi, якi перестали бачити, очi, тепер цiлком слiпi, перебували проте в досконалому станi, не маючи жодних ушкоджень, теперiшнiх або давнiх, набутих чи природжених. Вiн пригадав ретельний аналiз, якому пiддав свого слiпого пацiента, пригадав, що всi доступнi для офтальмоскопа частини очей були здоровiсiнькi, без будь-яких хворобливих змiн, ситуацiя досить рiдкiсна у вiцi тридцяти восьми рокiв, якi нiбито виповнилися тому чоловiковi, та й навiть у вiцi молодшому. Той чоловiк не повинен бути слiпим, думав вiн, iнодi забуваючи, що й сам тепер перебувае в такому станi, до такоi мiри людина спроможна забувати про себе, й це стало вiдбуватися не тiльки тепер, пригадаймо, що сказав Гомер, нехай i трохи iншими словами.

Вiн удав, нiби спить, коли дружина прокинулася. Вiдчув ii легенький поцiлунок на головi, дуже лагiдний, так нiби вона не хотiла розбудити його, бо думала, що вiн спить мiцним сном, можливо, навiть сказала собi, Бiдолашний, вiн дуже пiзно лiг, вивчаючи той надзвичайний випадок зi слiпим пацiентом. Коли вiн залишився сам-один, то вiдчув, як важко навалилася йому на груди густа хмара, як вона перекочуеться вище й проникае йому крiзь нiздрi, заслiплюючи його всерединi, вiн застогнав i вiдчув, як по обох його щоках скотилися двi маленькi сльози, Вони бiлi, подумав вiн i зрозумiв тепер, який страх вiдчували його пацiенти, коли казали йому, Сеньйоре доктор, менi здаеться, я втрачаю зiр.

З кухнi долинали приемнi домашнi звуки, незабаром дружина вийде звiдти й подивиться, чи вiн досi спить, бо йому вже час iти в клiнiку.