Сліпота

Та не встиг вiн промовити свое останне слово, як вираз його обличчя рiзко змiнився. Вiн вiдштовхнув ii з такою силою, що вона мало не впала. Вiдiйди, не доторкайся до мене, я можу тебе заразити, а потiм став бити себе кулаками по головi, Йолоп, йолоп, лiкар-iдiот, як я ранiше про це не подумав, цiлу нiч ми лежали поруч, менi треба було залишитися в кабiнетi й зачинити дверi, бо навiть цього могло виявитися замало, Будь ласка, не говори так, чому бути, того не минути, ходiмо на кухню, я приготую снiданок, Залиш мене, залиш мене, Не залишу я тебе, вигукнула дружина, що ти без мене робитимеш, ходитимеш тут, спотикатимешся й наштовхуватимешся на меблi, шукатимеш телефон, а коли його знайдеш, то як ти натрапиш у списку на потрiбнi тобi номери, тодi як я спокiйно дивитимуся на це видовище, сидячи пiд скляним ковпаком, щоб уберегтися вiд зараження.

Вона твердо схопила його за лiкоть i сказала, Ходiмо, любий.

Було ще рано, коли лiкар, уявiть собi, з яким настроем, випив фiлiжанку кави i з’iв грiнку, приготовлену йому впертою дружиною, ще рано, аби застати у своiх службових кабiнетах тих осiб, яких належало попередити. Логiка пiдказувала, що найефективнiше йому буде якомога швидше сконтактуватися з особами найвищого рангу в мiнiстерствi охорони здоров’я, але незабаром йому довелося змiнити свою думку, коли вiн зрозумiв, що вiдрекомендуватися як лiкар, який володiе надзвичайно важливою iнформацiею термiнового характеру, було не досить, щоб переконати чиновника середнього рангу, з яким пiсля багатьох наполегливих прохань телефонiстка нарештi погодилася його з’еднати, доповiсти про нього вищому начальству.

Той чиновник хотiв знати, про що йдеться, перш нiж повiдомити про його дзвiнок своему безпосередньому начальниковi, а було очевидно, що будь-який лiкар, надiлений почуттям вiдповiдальностi, не стане повiдомляти першому-лiпшому чиновниковi про загрозу виникнення епiдемii, бо виникне панiка.