Сліпота

Свiтло знову змiнилося, хмари вiдкрили небо. Дружина лiкаря повернулася до свого лiжка, але вже не стала лягати. Вона дивилася на чоловiка, який щось мурмотiв увi снi, на обличчя iнших, що спали пiд своiми сiрими ковдрами, на бруднi стiни, на порожнi лiжка, якi чекали своiх людей, i смиренно бажала також стати слiпою, проникнути крiзь видиму шкiру речей i побачити iх iзсередини, провалившись у бiлу яму слiпоти, з якоi нема повернення.

Зненацька, десь поза палатою, певно, з того вестибюля, який роздiляв два переднi крила будiвлi, почулися гучнi голоси, Геть звiдси, геть, Виходьте, Зникнiть, Вам не можна тут залишатися, Виконуйте наказ.

Гамiр наростав, зменшувався, якiсь дверi з гуркотом зачинилися, тепер чутно було тiльки плач вiд болю, тi непомильнi звуки, якi супроводжують падiння людини, яка об щось спiткнулася або перечепилася. У палатi всi прокинулися й обернули голови до входу, iм не треба було бачити, аби знати, що сюди заходять слiпi. Дружина лiкаря вiдчула бажання пiдвестися й пiти допомогти новоприбулим, сказати iм приязне слово, провести iх до лiжок, розповiсти iм про те, що iх тут чекае, Запам’ятайте, оце лiжко сьоме лiворуч, а оце – четверте праворуч, не помиляйтеся, атож, нас тут шестеро, ми прийшли ранiше, так, ми були першими, iмена, а навiщо вони, зрештою, тут потрiбнi, один, схоже, вкрав автомобiля, у другого вкрали автомобiль, е тут таемнича дiвчина в чорних окулярах, яка закапуе собi очi, щоб, наскiльки менi вiдомо, вилiкуватися вiд кон’юнктивiту, а яке мае значення кон’юнктивiт, коли вона слiпа, коли очi в неi не бачать, щодо мого чоловiка, то вiн офтальмолог, i вона приходила до нього на консультацiю, так, вiн теж тут, слiпота нiкого не пощадила, ага, мало не забула, е тут iще хлопчик iз косими очима. Проте вона не зрушила з мiсця й лише сказала чоловiковi, Вони прийшли. Лiкар пiднявся з лiжка, дружина допомогла йому вдягти штани, вона могла робити це вiдкрито, адже нiхто нiчого не бачив, у цю хвилину до палати увiйшли слiпi, iх було п’ятеро, трое чоловiкiв i двi жiнки. Лiкар сказав, пiдвищивши голос, Зберiгайте спокiй, не поспiшайте, нас тут шестеро, а скiльки вас, тут е мiсце для всiх. Вони не знали, скiльки iх, хоч, безперечно, доторкалися одне до одного й iнодi зiштовхувалися, коли iх випихали з лiвого крила в це. І нiякого багажу в них не було.