Сліпота

Про все це лiкаревi було вiдомо, фраза, яку вiн промовив, була частиною маскування для обох, вiдтепер дружина могла сказати, А якщо ми попросимо в солдатiв, щоб укинули нам сюди лопату, Це добра думка, спробуймо, й усi погодилися, що так, це добра думка, лише дiвчина в чорних окулярах не промовила жодного слова на тему лопати або мотики, уся ii балачка досi обмежувалася лише сльозами й плачем. Я, я винна в тому, що вiн помер, плакала вона, й то була правда, заперечувати ii було не можна, але також не випадае сумнiватися в тому, якщо це може послужити iй розрадою, що якби перед кожним своiм учинком ми намагалися передбачити всi його наслiдки, насамперед негайнi, потiм iмовiрнi, потiм уявнi, то ми навiть не зворухнулися б iз того мiсця, де нас зупинила б перша думка про наслiдки.

Добрi та поганi результати наших фраз i дiй розподiляються i, треба сподiватися, розподiляються рiвномiрно й виважено, на всi днi майбутнього, включаючи тi нескiнченнi, що звiльняться вiд нашоi присутностi, й ми не зможемо анi похвалити себе, анi осудити, саме це деякi люди й називають безсмертям, про яке стiльки говорять. Проте цей чоловiк помер, i його треба поховати. Тому лiкар та його дружина зголосилися вести переговори, а невтiшна дiвчина в чорних окулярах сказала, що пiде з ними. Щоб не так мучила совiсть. Щойно вони з’явилися на виду, на виходi з дверей, як солдат закричав iм, Стiйте, i так, наче боявся, що це словесне застереження, попри свою категоричнiсть, не буде сприйняте, вистрелив у повiтря. Наляканi, вони вiдступили в затiнок вестибюля, за товстi дерев’янi стулки вiдчинених дверей. Пiсля цього дружина лiкаря сама просунулася вперед, туди, де вона могла спостерiгати за рухами солдата i вчасно вiдступити назад у разi потреби, У нас немае чим закопати мерця, сказала вона, нам потрiбна лопата. Бiля брами, але з протилежного боку, де застрелили слiпого, з’явився iнший вiйськовий. То був сержант, але не той, що ранiше, Чого ви хочете, закричав вiн, Нам потрiбна лопата або мотика, Анi лопати, анi мотики в нас немае, iдiть звiдси геть, Нам треба закопати мертвого, Не закопуйте його, залиште, нехай гние, Якщо ми залишимо його там, де вiн е, вiн отруiть повiтря, А навiщо вам добре повiтря, Повiтря не стоiть на мiсцi, воно й у вас буде таким, як i в нас. Їi аргументи примусили сержанта замислитись. Вiн замiнив iншого сержанта, який ослiп i якого негайно переправили туди, де збирали своiх хворих вiйська сухопутного призначення.