Вітіко

Потiм повiв Вiтiко до простороi свiтлицi з побiленими вапном стiнами, де стояли великий стiл, лави i стiльцi з буку. В свiтлицi Дiт пiдiйшов до великого дзвона i вдарив по ньому. Зайшов слуга, i господар повiдомив йому:

– У нас гiсть.

Слуга пiшов i, повернувшись невдовзi, поставив на стiл житнiй хлiб, сiль i пиво.

– Ласкаво прошу до мого дому, – припросив Дiт.

Пiсля цих слiв Вiтiко вiдрiзав собi скибку хлiба, посолив i заходився iсти. Потiм випив трохи пива.

Дiт тепер ударив по дзвону двiчi. Невдовзi до свiтлицi зайшла молода жiнка.

Їi чорнi коси були зв’язанi у вузол, на грудях синiла жилетка, нижче йшла спiдниця зi зборками i бiлий фартух. На ногах виднiли червонi чобiтки.

– Елiзабет, – мовив Дiт до жiнки, – цей чоловiк – Вiтiко, що з волi князя Собеслава iздив на з’iзд у Вишеград, вiн буде нашим гостем так довго, як захоче, привiтай його i приготуй дубову кiмнату i частування. Вiтiко, ця жiнка – моя дружина.

– Вiтаю тебе, – проказала Елiзабет до Вiтiко, – мiй чоловiк розповiдав менi, що ти родом з тiеi частини краiни, де ми живемо.

Прийми нашу приязнь, яку ми можемо запропонувати тобi в нашому домi.

– Я приймаю ii з великою вдячнiстю, – вклонився Вiтiко, – i пропоную й вам гостиннiсть у моему домi в Планi або Пржицi.

– Цiлком може бути, що я прийму ii, якщо коли-небудь завiтаю до тебе, – сказав Дiт, – бо ти теж був прихильний до покiйного князя Собеслава i хотiв би бачити великим князем його сина Владислава.

Елiзабет пiсля цих слiв вийшла з кiмнати. А Вiтiко сказав Дiтовi:

– Я поiхав до Собеслава i служив йому, бо вiн був законним i справедливим князем, i я б i далi служив йому, якби вiн iз ласки Божоi ще жив.

Щодо наступностi, то я анi виборець, анi суддя в цих питаннях, але моi думки кажуть менi, що слова старого леха Болемiла цiлком можуть бути правдою. Якщо в Садскiй князь Собеслав i водночас пани нашоi краiни призначили наступником Владислава, сина князя Собеслава, вiн був законним наступником. Другий Владислав завдяки тiльки вашому виборовi, але без участi князя був незаконний. Та оскiльки потiм князь Собеслав перед скликаними свiдками сказав своему синовi: «Скорися йому», що я сам чув коло його лiжка з його вуст, цей другий Владислав став законним князем.

– Як виявилось, – вигукнув Дiт, – нiхто не наважився суперечити йому. Прихильники Собеслава i його сина спокiйно розiйшлися. Великi лехи стоять коло князя, багато дрiбних опинились у його почтi, князь мае владу i боронитиме наших прав.