Вітіко

На схiд вiд Оберхаусу височiе ще один кам’янистий горб, на якому стоiть будиночок, що колись належав черницям, тож його називають Черничим маетком. Мiж цими двома горами пролягае ущелина, по якiй тече рiчка, що, як дивитися згори, чорна, мов чорнило. Це Ільц, вiн тече з богемсько-баварського лiсу, що всюди посилае до Дунаю бурi та чорнi рiчки, i тут поеднуеться з Дунаем, на чималiй вiдстанi оздоблюючи його пiвнiчний берег темною каймою. Оберхаус i Черничий маеток поглядають згори на мiсто Пассау, що лежить на пiвдень по той бiк Дунаю на широкiй височинi.

Далi за мiстом е ще одна рiчка, що тече з далекого пiвденного високогiр’я. Це Інн, вiн теж тут впадае в Дунай i також формуе вздовж його пiвденного берега кайму, але вже свiтло-зелену. Покрiплений цими двома допливами, Дунай тече потiм далi на пiвденний схiд i мае на своiх берегах, здебiльшого на пiвнiчному, високi, вкритi лiсом гори: виступи богемського лiсу, якi спускаються аж до води. На пiвнiч вiд щойно описаноi мiсцевостi земля пiднiмаеться, наче окремими сходинками, вгору назустрiч лiсовi, що дiстав назву богемсько-баварського. Той край ряснiе гiрськими схилами, довгими хребтами, численними глибокими улоговинами та круглястими долинами, i хоча тепер його здебiльшого вкривають луки, поля й людськi оселi, вiн належить усе-таки до того величезного лiсу, який, напевне, багато рокiв тому рiс на кожному клаптику землi. Але що вище вгору, то щедрiше прикрашають той край дерева та лiси, то ряснiше його омивають чистi струмки з гранiтними бережками, то частiше його овiвае чисте й прохолодне повiтря, аж поки на горах Арбер, Лузни, Унчин, Плехи i Драйзесель (горi Трьох Сiдал) лiс здiймаеться найвище i стае найгустiшим, а в багатьох мiсцях просто-таки непрохiдним. Цей ще й досi великий лiс у низинах переважно буковий, вище починаеться царство ялиць i всiеi родини хвойних, i, нарештi, на гiрських гребенях часто росте гiрська сосна i трапляеться криволiсся, але не через велику висоту, а внаслiдок холодних вiтрiв, якi панують там залюбки й вiльно. З гострих залiсених гiрських гребенiв можна побачити долину Влтави, що змiiться, iнколи помiж болотистих земель, вiльних вiд лiсу, i тече в далекi краi. Лiс постае перед рiчкою густими широкими хвилями, нерiдко бере ii у свiй затiнок, а потiм знову дае iй змогу текти далi серед лук i пасовиськ.