Вітіко

Вiн саме обiдав iз дружиною i своiм юним сином Боржитою i пустив iх до себе як вершникiв з угорськоi вiйни. Краса забiг i паплюжив усiх, а коли йому показали Боржиту, вбив його i закривавленим мечем проткнув батьку серце. Вршiв у замку перебили, з убитих здирали одяг i прикопували iх, усе сплюндрували. Тепер вршi, якi лишилися живi, почали вiйну проти свого напасника, i вiйна ставала дедалi лютiша, бо iм допомагали iхнi прихильники, а iхнiх ворогiв бiльшало. Проте вршi зазнали поразки й загинули. Одних повели на ринковi майдани мiст i стратили там, iнших убили на горi Петржин або ж на вуличках i в будинках.

Старий лех Космас написав, що сини Мутини були добрi хлопчики й такi гарнi, наче намальованi на слоновiй костi, проте iх убили. Люди хрестились i тiкали. Перебили всiх вршiв, крiм одного, що втiк, то був Йоганн, син Тiсти. З замку Мутини Сватоплук знову пiшов проти Коломана, бо ж той iшов у Богемiю, i одного разу, коли вiн прудко мчав у лiсi, одна гiлка так ударила йому по оку, що вибрала його. Сватоплука повезли до Праги, де вiн одужав. Коломан повернувся до Угорщини. Сватоплук, одужавши, iхав узимку зi своiм вiйськом три дня i три ночi, аж поки добувся до Нiтри, куди хотiв заiхати, але охоронцi побачили його i замкнули браму. Тож вiн спустошив усе навколо й повернувся назад у Моравiю. Коли настало лiто, вiн хотiв помститися полякам i рушив у похiд проти них разом iз королем Генрiхом. Але вiйна точилася аж до осенi без успiху i вже треба було думати про повернення. Двадцять першого дня мiсяця вересня, коли Сватоплук був цiлий день коло короля, щоб порадитися про вiдступ, i коли вiн у вечiрнiх сутiнках повертався до своiх наметiв, iз лiсу до його почту виiхав якийсь чужий лицар, тодi казали, що це врш Йоганн, син Тiсти, i щосили метнув списа помiж плечi князя, тож той упав мертвий iз коня. Вбивця втiк завдяки своему прудкому коневi. Наступного року пiсля цього вбивства Йоганна, сина Тiсти, схопили пiд час бунту проти князя Владислава, i Вацек ослiпив його. За три роки по тому Вацека вбили з наказу теперiшнього князя Собеслава, який був тодi ще молодим княжичем, на полi пiд Вишеградом, бо друзi повiдомили княжичу, що Вацек звинувачував його перед його братом князем Владиславом i хотiв виманити його з Вишеграда, щоб полонити i ослiпити.

– Страхiтливi розправи, – зiтхнув Вiтiко, – i я знав i про них.

– Я розповiдаю тiльки тому, – сказав червоний вершник, – щоб показати, що дiялось.