Вітіко

Владислав доброхiть зiйшов iз князiвського престолу й передав йому владу над Богемiею i Моравiею. Але Борживой не тямив урядувати, тож Владислав знову почав княжити. Собеслав, бувши вiрним вiсiм рокiв, укотре повстав проти свого брата. Владислав, розгнiвавшись, пiшов iз вiйськом у Моравiю, прогнав Собеслава разом iз дружиною – угоркою Адельгайдою – i вже нiколи не пустив назад. Собеслав був добрим лицарем i мав гарну статуру, i чеський народ вважав, нiби вiн мае бути десь далеко. Настав нещасливий рiк, який називали 1125 роком пiсля народження Спасителя.

На початку того року захворiв Владислав. Вiн справив свято Трьох Святих Царiв на своему дворi в Збечнi, тяжко захворiв i наказав перевезти його до Вишеграду. Вiн пiдупадав дедалi бiльше. До нього пiдходили рiзнi люди i просили примиритися з Собеславом. А той i сам прибув у Богемiю серед лютоi зими i обiйшов у лiсi Бiлу гору. То було на початку лютого. Сватава, мати двох синiв, сiла на лiжко хворого i своiми шанобливими вустами i всiею своею шанобливою постаттю просила його примиритися. Шляхетний епископ Бамберзький Оттон пiсля подорожi з метою навернення людей до християнства заiхав до Праги. Князь сповiдувався йому i отримав вiд нього церковнi благословення. Єпископ також вимагав примирення. Двадцять п’ятого дня мiсяця березня князь нарештi звелiв, щоб приiхав Собеслав. Вiн приiхав. Брати, заплакавши, обнялися, i Собеслав став навколiшки коло лiжка хворого. Всi в Богемii зрадiли на цю звiстку й молилися в церквах, щоб князь одужав. Проте вiн помер дванадцятого дня мiсяця квiтня, його тiло повезли в монастир у Кладруби, який вiн обдарував маетностями, а його брат Собеслав зiйшов на богемський престол i сидить уже на ньому тринадцять рокiв.

– І тепер вiн уже iнший, нiж був ранiше, – мовив Вiтiко.

– А ти, шкiряний, багато знаеш про нашi справи, – дивувався червоний вершник.

– Про них вiдомо i в iнших краiнах, – сказав Вiтiко.

– Але вiн почав правити не серед спокою, – розповiдав далi червоний вершник.

– Оттон Чорний поiхав до нiмецького короля Лотара i сказав, мовляв, йому належить богемський князiвський престол, i просив короля про допомогу. Король послав князю послання: навiть якщо увесь богемський i моравський народ бажав його i обрав, тi вибори не чиннi, бо дати розпорядження про них i провести iх мiг тiльки нiмецький король. Вiн дав Собеславу термiн, щоб той з’явився до його суду й чекав присуду. А якщо вiн не зробить цього – нехай готуеться до вiйни.