Вітіко

Навiть якщо нашi постанови завжди будуть слушнi, може статися, що вони не сподобаються князевi Собеславу, i його дух, потьмарений хворобою, може спонукати до наказiв, якi призведуть у краiнi до збурення i лиха. Те, що так не криючись намагаеться зробити цей молодий посланець, – зрада нашоi батькiвщини. Ми можемо запобiгти цiй зрадi, просто вивiвши посланця з наших зборiв, але тодi однаково лишиться замах на зраду, i саме так слiд розумiти його намiр цiеi митi. Тому я кажу, що молодика треба взяти пiд варту й вiддати пiд суд майбутньому князевi.

По цьому промовець знову сiв.

Тепер у лiвiй половинi зали пiдвiвся чоловiк у темно-синьому вбраннi, що мав руду бороду, руде волосся i бiлу пiр’iну на темно-синiй шапцi. Вiн вигукнув:

– Я Бенеш! – А потiм заговорив: – Навiть якщо те все, що казали люди передi мною, правда, то не менша правда й те, що найвищi чоловiки держави зiбралися в цiй залi, назва якоi, якщо вигукнути ii, вiдома всiм, щоб узяти в своi руки долю людей, якi живуть у нашiй краiнi.

Посланця, який стоiть перед столом, не знае нiхто, а його роки не дають йому нiякого права в цiй залi. Тут злочин товаришуе iз зарозумiлiстю, i треба покарати iх обох. Тож я й кажу: не чекаймо наступного князя, а вчинiмо суд самi i оголосiмо вирок.

Сказавши, чоловiк знову сiв на свое мiсце, i посеред правоi половини зали одразу пiдвiвся якийсь молодик. Вiн мав русявi локони й синi очi, чорну шапку з бiлою чаплиною пiр’iною вiн тримав у лiвiй руцi, рукав свiдчив, що в нього гаптоване золотом вбрання брунатноi барви.

Вiн вигукнув:

– Я Мiлгост! – А потiм заговорив гучним голосом: – Оскiльки нашi збори повиннi подбати про порятунок краiни, iм належить i найвища гiднiсть, яка е в цiй краiнi. Якщо вони мають довести свою мету до кiнця, то повиннi бути й найвищою владою, якiй нiхто не може чинити опiр i яку нiхто не може пiдточити, не пiдточивши сам себе.

Тому я кажу: поставмо перед Вишеградом високу палю i повiшаймо на нiй цього молодика, щоб вiн висiв там для постраху i науки аж до часу, коли лишиться година до митi, коли новий князь сяде в Празi на князiвський престол.

Чоловiк, якого звали Мiлгост, знову сiв на свое мiсце.

Пiсля нього пiдвiвся лiтнiй чоловiк, що сидiв на однiй iз переднiх лав. Вiн мав темно-буре вбрання, чорну шапку без пiр’iни i довгу сиву бороду.