Вітіко

Зi схвалення цих високих духовних осiб я прошу вельможних панiв дозволити менi розповiсти про цей хрестик.

Коли пiсля його слiв ущух гомiн у залi, вiн став розповiдати:

– Знак, який показав посланець, належить нашому ясновельможному князевi Собеславу. Це хрестик, якого вiн носив, вiдколи примирився зi своiм умирущим братом Владиславом. Цього хрестика освятив епископ Майнгард. Я тодi стояв на службi Божiй поряд зi своiм батьком i цiлував хрестик. На ньому на щирому золотi написано iм’я Ісуса й початковi лiтери iмен Владислава i Собеслава коло його ступень.

Про освячення хреста зроблено запис у книзi епископськоi церкви, i моi превелебнi духовнi пастирi, оскiльки всi вже оглянули хрестик, уповноважили мене скласти свiдчення.

Священик замовк, а епископ Здик додав:

– Я також упiзнав хрестик i знаю, що князь носив його.

Потiм у першому ряду пiдвiвся лiтнiй чоловiк у темно-фiалковому плащi та з лискучим сивим волоссям i заговорив:

– Я Дiвiш, колишнiй слуга i жупан князя, i знаю, що досi вiн тримав цього хрестика коло себе.

Тепер уже пiдвiвся епископ Сильвестр i вигукнув:

– Я Сильвестр, обраний епископ Празький! – Потiм став говорити: – Я розмовляв iз юнаком, який стоiть перед нами, й вiн розповiв менi подробицi, завдяки яким я пересвiдчився, що князь сам поклав йому хрестика до рук.

Пiсля духовних пастирiв уже нiхто не висловлювався iз приводу промiжного питання про хрестик.

Потiм Бен запитав збори, чи повинен посланець говорити далi.

Збори озвалися схвальним гомоном, тож Вiтiко знову заговорив:

– Коли князь дав менi це доручення, я запитав його, чи вiн, дiзнавшись про все, вживатиме якихось ворожих заходiв проти тих, хто дiятиме супроти нього. Князь вiдповiв, що вiн лише хоче знати, що дiеться, а потiм помре. Тодi я сказав, що пiду, i ось я тут. Я нiякий не розвiдник, бо не прагну дiзнатися щось потай i просив превелебного епископа Сильвестра посприяти, щоб я мав змогу послухати високi збори.

Я нi з ким не розмовляв про це завдання, а якби мене запитали, не вiдповiдав би. Я нiякий не посланець, бо князь не посилав мене на з’iзд, я тут сам по собi i смиренно прошу з’iзд дозволити менi послухати постанови, щоб я не принiс князевi чогось неправдивого або перекрученого. Сам я не маю нiякого значення, хiба що як клаптик паперу, на якому чиясь висока рука написала рядок i який люди знаходять i поважають.