Вітіко

Нам прийшов на думку чоловiк, якого ранiше вже називав мiй брат Зната i якого порадив превелебний епископ Оломоуцький: Владислав, син нашого колишнього шляхетного князя Владислава. Вiн добрий i приязний, любить наших дiтей, подiляе iхнi радощi i страждання, дослухаеться до iхнiх думок, грае в iхнi iгри i поважае iхнi права, шануе iхнiх батькiв i поради цих батькiв. А якщо ви оберете iншого Владислава, сина Собеслава, то, безперечно, тiльки тому, що переконанi, мовляв, вiн ще краще захищатиме вашi права, ще бiльше дослухатиметься до ваших порад, дасть ще бiльше щастя дiтям нашоi краiни.

Я закiнчую свою промову, що й так уже тривала задовго.

Начерат знову пiшов на свое мiсце.

Пролунали вкрай гучнi, майже оглушливi вигуки:

– Не сина Собеслава! Твого Владислава! Владислава! Владислава! Владислава!

Син Начерата вiдстебнув свого меча разом iз пiхвами вiд пояса i на радощах пiдкинув його над головою. Бiльшiсть присутнiх почали ляскати долонями по пiхвах мечiв, усюди гуркало i бряжчало.

Мало не всi попiдводились, чимало людей стояли на своiх стiльцях.

Коли знову можна було розiбрати голоси, й далi лунало лише одне слово:

– Владислава! Владислава! Владислава!

Коли крики стихли, стали чутнi голоси, якi вимагали:

– Годi балачок! Годi балачок!

Могутнiй чорнявий Пржедбор крикнув страхiтливим голосом:

– Владислава обрано!

Потiм цей крик лунав наче з единих вуст усiеi зали:

– Владислава обрано! Владислава обрано!

Зрештою, коли збiгло досить багато часу, Здик пiдiйшов до дзвону i щосили вдарив по ньому.

А коли галас трохи ущух, крикнув:

– Навiть якщо ви обрали таким способом, усе-таки слiд викликати тих, хто уповноважений говорити, а потiм провести голосування.

Наперед вийшов Бен i вигукнув:

– Як другий голова зборiв я прошу виступити тих, хто ще записаний!

– Ми вже не говоримо! – гукнули численнi голоси.

Бен знову звернувся до з’iзду:

– Якщо бiльше нiхто не хоче виступати, вiдповiдь треба дати мовчанням.

Отже, я ще раз закликаю говорити наступного промовця.

Вiдповiдi не було.

– Отже, дискусii про вибори князя припиненi! – вигукнув Бен.

– Припиненi! – озвалося чимало голосiв.

Здик тепер тричi з довгими iнтервалами вдарив по дзвону, то був знак готуватися до голосування. Потiм крикнув:

– Щоб можна було голосувати, учасники з’iзду повиннi сiсти.