Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Крiзь дрiбнi кольоровi шматочки в оправi з маленьких металевих ромбiв було погано видно, проте вона не смiла вiдчинити вiкно, бо надворi стояв холодний осiннiй ранок, а королева, дитина пiвдня, холоду не любила. Вандомiвськi брати – Луi, Шарль, Рауль та Анрi спiшились. Трое старших мали рiк чи два рiзницi мiж собою, були гарноi статури, доладнi й дуже одне до одного схожi. Ізабелла вандомiвським братам представлена ще не була. Стара графиня де Вандом – маленька суха, вже геть сива жiнка як на своi сорок рокiв, аж розпливлась у посмiшцi вiд материнських гордощiв, коли бачила iх разом в одностроях iз родинним гербом.

Анрi – молодший, невисокий пiдлiток одинадцяти рокiв, серед братiв здавався дiтваком. Ізабелла знала, що й мови не могло бути, щоб ii, позашлюбну дочку герцога, хай i королiвськоi кровi, видали за спадкоемця чи старших синiв. Скорiш за все, iй судився Рауль чи Анрi. Вiд придворних дам, коли мадам де Гокур виходила у справах, вона, звичайно, дiзналась, що месiр Рауль iз шести рокiв виховувався разом iз дофiном, та допоки його не висвятять у лицарi, буде джурою у почтi принца. Месiр Анрi ж i досi паж, але, якщо не трапляться надзвичайнi обставини, що дозволять йому виявити мужнiсть та смiливiсть, лише у чотирнадцять рокiв стане зброеносцем. Вiдтодi як граф де Вандом потрапив у полон до англiйцiв пiд Азенкуром, у господi править його цiпка, уважна до дрiбниць дружина – мадам Бланш iз роду де Русi. Попри тендiтну зовнiшнiсть, графиня мае надзвичайно владну вдачу цiкавитися всiма справами й мае звичку пильно перераховувати надходження у скарбницю графства, не маючи довiри анi до скарбничого, анi до шамбеланiв свого чоловiка. Вiд прагнення усюди пхати носа й усе контролювати мадам де Вандом виглядала значно старшою за свiй вiк. Граф де Вертю витратив пiвроку на перемовини iз нею щодо посагу. Торгувалася графиня затято…

Фiлiпп де Вертю досить довго сперечався iз мадам де Вандом, за кого саме вийде його зведена сестра. Зрозумiло: що старший син, то краща партiя.

Граф не був майстром перемовин, проте розумiв, що вдалий шлюб посилить родиннi позицii при дворi. Адже полонений герцог iз Лондона вже не раз дорiкав братовi, що iхню сестру Маргариту, наречену брата герцога Бретонського, вiдправили майже у заслання пiсля поразки пiд Азенкуром. І той нiчого не мiг iз цим вдiяти. Вiд герцога Бретонського весь час надходять дипломатичнi холоднi листи i жодних обiцянок. Граф д’Етан, майбутнiй зять, майже весь час у вiйську дофiна.