Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Попри вигадливi ревнощi дружини та уiдливе бажання знати все про кожен рух чоловiка, Кларенс продовжував поводитись так, наче досi був вiльний: звертав увагу на кожну привабливу жiнку й тримав у своему домi своiх позашлюбних дiтей. Бедфорд колись замолоду, зневажаючи заборону батька-короля, таемно одружився зi шляхетною ледi, яка народила йому багато дiтей. Та коли король дiзнався, вiн оголосив той шлюб незаконним, а дiтей – бастардами. А сам тодi ще юний принц отримав вiд батька добрячого прочухана. Ледi померла за рiк до того, як сам Генрi став королем i мiг визнати шлюб брата й узаконити його нащадкiв.

Нездатнiсть Бедфорда, тодi ще занадто молодого та недосвiдченого, протистояти волi батька дорого коштувала. Його син Рiчард, якого вiн любив безмiрно, хоч i виховувався як принц i був джурою у почтi Кларенса, нiколи не зможе успадкувати володiння герцога. Глостер, хоч i мав уже двадцять дев’ять рокiв, досi не був заручений. Тож можна серйозно розглядати можливiсть союзу iз бургундськими сестрами, якщо це принесе вигоду коронi.

Месiр Ролен зауважив, що його величнiсть уже роздумуе над матримонiальними планами, тож вiн наважився продовжити, бо мав ще одну, вкрай важливу для Фiлiппа Бургундського вимогу:

– І ще мiй володар, великий герцог Бургундii, хоче цiлковитоi пiдтримки та союзництва вашоi величностi у питаннi правосуддя та справедливостi. І якщо до ваших рук або до рук ваших васалiв потрапить бодай хтось, хто вбив його батька, хай упокоiть Господь його праведну душу, або той, хто був на мосту Монтеро того проклятого дня, чи той, хто бодай чимось допомагав у вчиненнi того жахливого злочину, то мiй герцог вимагае, – канцлер вiдважився вжити досить рiзке слово, аби пiдкреслити важливiсть цього пункту угоди, – мiй герцог вимагае негайноi видачi цього зрадника його владi.

Генрi похмуро вислухав Ролена, проте не через гнiв на вимоги бургундця, а тому, що почав складати подумки непросту мозаiку ймовiрних шлюбiв та iхнi наслiдки. Вимагають видати злочинцiв? Ця вимога хвилювала його величнiсть найменше.

Вiн справедливий король. Чинити правосуддя – його прямий обов’язок. Попри власну прямоту та звичку швидко ухвалювати рiшення, король знав, що надто кваплива вiдповiдь дозволить бургундським посланцям висунути ще бiльше вимог, якi вони тримали за пазухою. Тому вiн промовив:

– Ми дамо вам вiдповiдь завтра до вечiрньоi меси, месiре. Наразi можете вiдпочити, вас проведуть у пiдготовленi покоi. А я мушу обговорити iз братами та радою вашi пропозицii.