Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

Замок вiддати моiм солдатам та спалити вщент. Коли спiймаете когось з утiкачiв – утопити, незважаючи на походження.

Рауль прикрив очi та подумки прочитав подячну молитву. Вiн житиме! Про цiну вiн зараз не думатиме, щоб не збожеволiти. Монтгомерi лише мовчки вклонився. Лорд вiдчув глибоке внутрiшне полегшення. Король за звичкою мiг зневажити його слово, його обiцянку дворянина та стратити усiх бранцiв, як вiн робив iз кожним замком пiсля поразки пiд Боже. Його величнiсть терпiти не мiг, коли йому чинили спротив.

Що довше боронилися захисники, то дорожчою була розплата. Король з почтом виiхав огледiти замковi укрiплення. Вiн настiльки вiрив у законнiсть своiх прав на французький престол, що у спротивi своiй волi вбачав лише зухвалiсть та непокору.

Коли Раулю де Вандому дозволили пiдвестися, рятiвний хмiль вiд вина натщесерце як рукою зняло. Пiд крiпосною стiною сидiли зв’язанi по двое i вже приреченi на смерть полоненi. Гiрше й бути не може… Гарнiзон Шуазi – дворяни, для них кара на горло – найганебнiша смерть.

Вони справдi змусили Вандома дивитись, як одного за одним англiйськi солдати повiсили кожного захисника Шуазi. Без священника та останньоi сповiдi. Без мiшкiв на головi. Маркiз Гаре читав молитву, проводжаючи своiх воiнiв на смерть, а Рауль цiпенiв, дивлячись широко вiдкритими очима, щоб нiколи не забути кожне обличчя, кожну муку, кожен хрип. Англiйський король, його брати, почет так само мовчки спостерiгали за стратою. Попри те що военний звичай дозволяв переможцю, який захопив замок штурмом, розпоряджатись життям його захисникiв на власний розсуд, розважливий герцог Бедфорд усе ж спробував умовити свого брата короля обрати призначення викупу чи бодай страту вiдсiченням голови.

Марно. Його величнiсть прагнув помсти. Вiн досить рiзко зупинив потiк красномовства та аргументiв Бедфорда. Той уклонився мовчки, виказуючи беззаперечну покiрнiсть волi брата, й вiдступив. Попри те що герцог щиро вважав таку жорстокiсть недоцiльною, але ще бiльш неприпустимим було починати будь-якi прилюднi суперечки зi своiм братом королем. Тому вiн мовчки спостерiгав за стратою, хоча в його сiро-зелених очах горiв шал.

І коли вже Рауль побачив, що маркiз Гаре, повiшений останнiм, аби подовжити його муки, перестав рухатись, i тiло його безпорадно обм’якло, вiн вирiшив, що найгiрше вже вiдбулося. Аж тодi англiйськi солдати притягли джуру Вандома, того, якому вiн сам наказав втекти та привезти звiсточку дофiну.