Самостійна дама. Femme sole. 1419–1436

– Я йду… Я вже йду…

На мить його викривлене стражданням обличчя осяяла якась глибока радiсть, вiн iще раз вiдкрив очi, обвiв вицвiлим поглядом сирi кам’янi стiни i помер. Вiн так i не дiзнався, що бастард його брата, його племiнник Жан Дюнуа, двiчi приходив до смертного ложа, вбраний до невпiзнанностi у свитi королiвського лiкаря. І що вже надвечiр того просяклого дощем жовтневого дня Дюнуа, ризикуючи власним життям, заганяючи коней, помчав до Пуатье, аби сповiстити принцовi Шарлю, що його величнiсть помер, i немае тепер у Францii iншого короля, окрiм нього.

…Щоб заспокоiти сумлiння, англiйський регент Бедфорд щедрою рукою сипав милостиню, а поховання короля Шарля було сповнене таких розкошiв, яких вiн не знав останнi десять рокiв життя. Труну з тiлом нещасного монарха вiдвезли до королiвськоi усипальницi в абатствi Сен-Денi. І всi цi днi: вiдспiвування, жалобних ходiв, похорону – королiвську труну супроводжував величезний натовп французiв iз довгими бiлими свiчками у руках. Дворяни, буржуа, селяни – усi ридали за благословенним королем.

І не було жодного близького родича короля, яких злигоднi долi кинули у полон, обiйми смертi чи до прибiчникiв дофiна Шарля.

Бедфорд хижо примружував своi пташинi сiро-зеленi очi: Францii вже не iснувало. У французiв залишалось жалюгiдне Буржське королiвство та слабкий принц, сповнений сумнiвiв.

Пiсля того як Дюнуа розповiв про останнi днi його величностi в порожньому палацi Сен-Поль, новий король Шарль впав у справжню iстерику. Вiн знав, що мав вийти до придворних, що зiбрались у залi Палацу правосуддя в Пуатье.

Та вiн занадто добре пам’ятав, що в тiй залi було встановлено двi статуi: батька-короля, що позбавив його спадку, та матерi-королеви, що своею поведiнкою збезчестила його, навiки поселивши в його полохливому серцi сумнiви. І Шарлю здавалось, що вони аж свердлять його своiми кам’яними очима. Чи справдi вiн мае право на французьку корону? Не годину i не двi вiн змусив придворних чекати. Його тещi, королеви Йоланди, не було поруч, вона повернулась у Бурж до дочки, тож нiхто не мiг розважливим мудрим словом заспокоiти принца.

Коли ж нарештi Шарль з’явися в залi правосуддя, Тангi дю Шатель, зневажаючи етикет, закричав:

– Король помер! Хай живе король Шарль! Сьомий цього iменi, якого нам дав Бог!

– Хай живе король! – тричi повторили всi присутнi, впавши на колiна.

Двiр повертався до Шинона, королева Йоланда, отримавши звiстку про смерть старого короля, поквапилась назустрiч двору свого зятя.