Дама з покритою головою. Femme couverte

Маргарита схилилась у реверансi, пiдштовхнутий герцогом Бретонським граф д’Етан поквапився ii пiдняти, уникаючи зустрiтись очима. Скiльки граф потiм не намагався, вiн не мiг згадати iхньоi першоi зустрiчi, бо у пам’ятi зачепилася лише бiла пляма ii обличчя та важке срiбне гаптування сукнi – холодне й колюче. Маргарита знала, що вона повинна висловити свою покору й поштивiсть до нареченого, герцог Орлеанський написав для неi елегантну промову, яку принцеса вивчила дорогою. Але зараз вона вiдчувала, що Рiшар геть не потребуе ii присяг.

Тому iз полегшенням промовчала.

Герцогиня Жанна церемонно розцiлувала кузину зiмкнутими холодними вустами, обiйняла ii, назвавши милою сестрою. Хiба ж покiйний герцог Орлеанський iй не рiдний дядько? Хiба ж ii покiйна сестра Ізабелла не перша дружина Шарля, старшого брата Маргарити? Дами зашелестiли сукнями, вiтаючи майбутню мадам д’Етан, шевалье лiнькувато познiмали високi капелюхи, прикрашенi коштовними брошками, якi при дворi короля Францii були не в модi вже рокiв зо три.

Маргарита добре тямила у цьому, ii брат Фiлiпп, попри вiчну жалобу та темнi кольори, фасони вбрання та капелюхи завжди обирав за останньою модою.

Для принцеси подали маленькi ношi, прикрашенi бiло-чорними гербами Бретанi та блакитно-золотими – Орлеанiв. Блiда дама де Белльваль, що не чекала таких вибрикiв вiд своеi добре вихованоi принцеси, марно намагалась привести до ладу залишки ii зачiски та втихомирити власне серцебиття.

Бачила б це ii стара iталiйська нянька!

Трохи присоромлена своiм зовнiшнiм виглядом, Маргарита краем ока дивилась на нареченого. Той iхав праворуч, повiльно й мовчазно, як головний плакальник на похоронi. Та й чого б це йому виглядати задоволеним: йому пiдсунули дитину, що увiйде в шлюбний вiк не ранiше, нiж за три-чотири роки, i, дай Боже, iще за рiк, якщо пощастить, народить сина. Інакше нащо тi полiтичнi шлюби?

Маргарита встигла помiтити, що граф десь такого ж вiку, як i ii брат Фiлiпп, у сiдельнику тримаеться дуже прямо, й очi у нього, попри стурбованiсть i явне незадоволення, привабливi й ласкавi, як темний бурштин.

Обличчя графа було виразне, монфорiвське: довгий нiс, широке пiдборiддя та вилицi, вуста вузькi, зiмкнутi, iз впевненою напiвпосмiшкою, очi доброзичливi, уважнi – риси свiдчили скорiше про вiдкритий характер та вмiння володiти собою.