Дама з покритою головою. Femme couverte

Правду кажучи, кiлька зубцiв iз королiвськоi корони люди де Круа все ж знесли.

– Ваша величносте! Ваша величносте! Французи напали на наш табiр! Розвiдка доповiдае, що герцог Брабантський iз кiлькома тисячами списiв у пiвлье!

Король ще мить дивився на зброеносця, не усвiдомлюючи в гарячцi бою значення його слiв.

– Нам не втримати два фланги i бранцiв, – глухо зауважив Кларенс.

Обличчя короля горiло, як у пропасницi.

– Убити неважливих полонених! – наказав вiн.

Джури кинулися доносити наказ.

– Як вони знатимуть, хто важливий, а хто нi? – спитав раптом блiдий Кларенс.

– Самi розберуться.

Тут англiйцi побачили, що французи почали третю атаку. Конi вже не могли продертися крiзь щiльнi завали тiл, деiнде утворились стiни висотою з чотирьох-п’яти мерцiв, ряди знову порушились, залишок третього вiйська накивав п’ятами. Лучники зупинили напад – i французи вiдступили. Тодi король Англii, зiбравши навколо себе братiв i декiлька сотень вершникiв, сам повiв вiйсько у бiй.

Французи не чекали такоi зухвалостi, тому бiльшiсть iз переляку навiть не намагалась опиратись. Англiйська пiхота вже кинулась на поле бою грабувати вбитих. Бiльшiсть мертвих сеньйорiв лишилася у самiсiньких сорочках. Так i лежали – бiлоногi, з перемазаними брудом та кров’ю обличчями, посiченими руками, розрубаними головами, розпоротими животами – у дивних обiймах смертi, наче грiшники, яких пiсля Останнього суду янголи сонмами скидали у пекло.

Дехто ще вперто боронився. Але англiйцi у якомусь запалi били влучно, смертельно й немилосердно.

Наче хотiли вiдомсти за своi голоднi, холоднi, вимоченi дощем днi та ночi.

Король Англiйський помiтив, що якийсь лицар б’еться iз останнiх сил, хоч на нього напало не менше п’ятьох. Його величнiсть зацiкавлено пiд’iхав ближче, наче хотiв подивитись травлю кабана на ловах. Побачивши короля, француз вiдпустив меч:

– Здаюся! Я герцог Алансонський!

У ту ж мить два мечi врiзались у тiло сердешного герцога. Той глухо скрикнув i впав замертво.

Огидна смерть для нащадка французьких королiв. Його вбивцi якось винувато озирнулись до короля Генрi, вiн криво усмiхнувся й промовив, як на проповiдi:

– На все воля Божа…

Фiлiпп вiдчував лише руки на своему тiлi – жадiбнi та злочиннi, якi зiрвали навiть ланцюжок iз хрестиком, познiмали з вiдпружених, безвольних пальцiв каблучки. Фiлiпп застогнав, перед очима стояв червонуватий туман, iз якого виринали чужi, безжальнi руки.