Дама з покритою головою. Femme couverte

– Рiшаре! На Бога, що з вами?

Вiн слабко посмiхнувся з недосяжноi висоти своiх думок.

– Сьогоднi з мене поганий розрадник, серце мое. Пробачте вже…

– Що ж сталося, монсеньйоре? – те, що вiн не брав участi в бою, радувало ii, а не графа. Але Рене не могла цього зрозумiти.

– Ви ж знаете, Рене, що я не люблю, коли жiнки лiзуть у полiтику.

– Ви справдi вважаете всiх жiнок дурноголовими? – iронiчно спитала Рене, удавано образившись.

– Я гадаю, якби королева Ізабо придiляла бiльше уваги гаптуванню i менше – королiвськiй радi, справи йшли б на краще.

У теплiй млосностi лiжницi Рене не хотiла сперечатися. Та й узагалi сперечання iз графом д’Етаном були марними, бо вiн мав власне, досить зважене судження про кожну рiч чи особу, рiдко змiнюючи його. Найрозумнiшим було iз ним погодитись. Але Рене не могла вiдмовити собi у задоволеннi пiзнiше нагадати Рiшару, що вiн не мав рацii.

– Серденько, не гнiвайтесь на мене. Щоб перепросити свою нечемнiсть, я виконаю ваше бажання…

– Будь-яке?

– Я обiцяю.

Та зважте, що я лише молодший брат герцога Бретонського, й моi права на корону Францii жахливо мiзернi, – розсмiявся Рiшар.

– Бережiться, я попрошу у вас те, що вам не дуже сподобаеться.

– Невже пiдмовити мого брата-герцога арештувати Бретейлiв?

– Нi, – Рене потупила очi. – Вiдправте маленьку графиню подалi вiд двору, у будь-який ваш замок.

– То ви ревнуете до дитини? – у бурштинових очах Рiшара раптом засяяли веселi вогники.

– Я почуваюсь нiяково у ii присутностi… Вiдiшлiть ii… Ви ж обiцяли.

– І слова свого дотримаю, хоч не без докорiв сумлiння. Щиро кажучи, я геть вас не розумiю. Жiнки – надто нелогiчнi створiння.

– Ви справдi вiдiшлете ii? – з надiею перепитала Рене.

– Сподiваюсь, у Бенонi сердешна Маргарита вас не дратуватиме?

Рене кинулася цiлувати графа так спритно, що той щиро розсмiявся.

– Не думав, що потрiбна така дрiбниця, щоб викликати вашу пристрасну вдячнiсть.

…Того ж дня граф д’Етан i справдi наказав пiдготувати переiзд Маргарити.

Щоб якось полегшити ii перебування у похмурому Бенонi, Рiшар звелiв перевезти у замок розкiшнi гобелени та пишне лiжко. Дама де Белльваль похмуро вислуховувала накази графа: хто-хто, а вона розумiла, що принцесу Орлеанську вiдправляють у заслання. Вона холодно вклонилася графовi д’Етану i поквапила чотирьох дiвчат, якi приiхали з Францii, щоб усюди супроводжувати Маргариту, пакувати речi принцеси в дорожнi кофри.