Дама з покритою головою. Femme couverte

«Як це? – думала вона: «Побачити власну Смерть? Не увi снi, де з тобою може говорити Господь, а наяву, в святому мiсцi, хай i у передсвiтанкових сутiнках? Як мав вiн сили знати i нiчого не зробити, жодним чином не захиститись?».

У заснiженому полонi Бенона Маргарита мала досхочу часу на роздуми. Ретельно та обережно вона складала у мозаiку те, що дiзналась про батькiв. Постать покiйного герцога Орлеанського в очах сучасникiв була суперечливою: його прихильники ладнi були вiддати за нього життя, противники вбачали в принцi ледь не пекельного виплодка.

А ворогiв у нього було, треба визнати, значно бiльше, нiж друзiв. Із кожним нападом безумства короля французи намагались знайти винного. Хiба може таке нещастя траплятися iз таким добрим государем? Хiба ж Господь дозволить? Звiсно, це чари, навроки та чорна магiя. Кому ж то вигiдно, як не брату короля? Хiба ж не герцог Орлеанський стане регентом, а той i сам коронуеться, якщо його хворобливi племiнники помруть передчасно? У цiй ретельно вибудованiй та проплаченiй iз гаманця старого герцога Бургундського брехнi навiть нiхто не зауважив, що регентство отримали дядьки короля, а геть не його брат. Намагаючись вiдправити племiнника подалi вiд Парижа, утриманцi бургундця сiяли отруту плiток та наклепiв у мiських шинках та майданах. Герцог Орлеанський намагався пiдпалити його величнiсть на весiллi фрейлiни королеви. Його люди пiдсипали у вино короля зiлля, що забирае розум, знайдено зображення королеви iз пробитим лоном, аби принести безплiддя, принцам та принцесам подаровано iграшки iз диявольськими амулетами на смерть…

Сам же герцог лише пихато пiдводить брови, коли ранком його секретар доповiдае новини та останнi мiськi плiтки.

Вроджена гординя не дозволяе герцогу виправдовуватись та спростовувати наклепи, вiн i далi удае, що теревенi простого люду його не обходять. А парижани в його зверхньому мовчаннi бачать лише доказ провини. Зрештою вони вдовольнились прокляттями у бiк особи герцогинi Орлеанськоi. Як легко побачити в ii гербi диявольський почерк: синiй вiсконтiвський дракон ковтае людину. Що ж за злочин вчинили ii предки, щоб отримати такий герб? Як легко забути, що й мати королеви – того самого вiсконтiвського роду. З важким серцем герцог Орлеанський вiдiслав дружину та сина iз столицi. Так буде краще. Мало задоволення вагiтнiй жiнцi слухати через браму прокльони та погрози.