Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Гайдук вийшов на кухню, де досi горiло, й шкварчало, i смажилося, i сидiла сонна прислуга, оте дiвча недорозвинене, що на нього колись поглядав жалiсливо Васильович. Побачивши хазяiна, вона пiдхопилася, очi ii стали круглi й наляканi.

– Води! – скомандував рiзко Гайдук. Тут уже нi перед ким було прикидатися, привiтний вираз одразу зiйшов з обличчя. Прислуга, кваплячись, ухопила цеберку, стала наливати в умивальник. Перелила через вiнця, вода хлюпнула на пiдлогу. – Витри! – Гайдук почекав, поки вона, хапаючись, витерла, став умиватись.

Довго пирхав, охолоджуючи розпашiле обличчя, а дiвча вже стояло завмерши, з утиральником поруч: гiривчилося-таки до порядку, хоч не раз доводилося скубти за вухо. Орднунг, порядок, так iх i вчити, так iз них i робити людей! Гайдук, втершись, знову пiшов до вiтальнi i знову нап’яв, паче маску, приемну усмiшку на свое щойно суворе обличчя.

Так що ми будемо пити?.. Коньяк, шнапс, горiлку?.. З гера офiцера вже досить?.. Гер офiцер не хоче?.. За вiщо така образа господаревi? Вiн, Гайдук, спати не буде, якщо не вип’е iз гером офiцером по келиховi! У нього е пляшка такого напою, що гер офiцер, ручуся, не куштував зроду-вiку.

Звiвся, пiшов до буфета. Серед батареi пляшок вибрав потрiбну: настояний на тютюновi первак, яким можна й слона з нiг звалити, понiс урочисто на стiл.

Гер офiцер скуштуе ось цього напою, а вiн, Гайдук, налле собi шнапсу. В знак любовi й поваги до фатерлянду гера офiцера…

Налив повен келих жовтоi рiдини, пiдсунув до гостя.

Фрау Ольга? Гайдук думае, що з фрау Ольги досить. Жiнка, як-не-як…

– А я хочу випити! – вередливо сказала Олька, i на обличчi ii виник вираз отiеi вiдчайдушностi, яка аж кричить: менi тепер все одно.

Гайдук пильно глянув на Ольку, але не став заперечувати. Що ж, коли фрау хоче… Ми, як справжнi лицарi, повиннi скорятися дамам. Чи не так, гер офiцер? Налив i iй – уже не самогонки чи шнапсу – вина. П’яна Олька була йому непотрiбна: мав iще розмову до неi.

Так за що ж вони вип’ють? Вони вип’ють за великий нiмецький народ i обожнюваного ним фюрера.

– Хайль Гiтлер!

Офiцерик пiдхопився, мов на пружинi, пiвником вигукнув: «Хайль!» І вихилив весь келих до дна.

Його одразу ж i зварило. Очi взялися каламуттю, старанно прилизана чуприна обвисла на лобi. Хотiв поставити келих на стiл i промахнувся: брязнуло скло, келих розлетiвся на друзки.

– Де п’ють, там i б’ють! – зовсiм уже розвеселився Гайдук.