Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана

Аж зупинився: пригадав, що учителька живе в Приходька. Живе спокiйнiсiнько в самого пана старости!..

«Цiкаво, цiкаво…»

Не помiтив, як минув власний двiр. Сам до себе похитав головою: розпалився, мов дитина! Потерпи, брате, до завтрого. Хоча б, якби не отой архiтектор, вiн негайно рушив би в Тарасiвку…

Наступний день збiг, як година. Раннього ранку Гайдук схопився з постелi, щоб встигнути до комендатури, де на нього чекатиме машина. Розбудив Ольку, ще раз сказав iй збиратися, бо, можливо, завтра пришле пiдводи.

Вони вже помирилися (нiч кого не помирить!), i Олька, протираючи припухлi зi сну очi, спитала, як бути з прислугою.

– Дiвку одряди додому. Сьогоднi ж.

– А що я там сама робитиму?

– Буде видно, – вiдповiв непевно Гайдук. – Придумаю щось. – Про себе ж подумав, що слiд повернути корову, яка стояла у комiрника («На сохраненiе взяв! – божився наляканий комiрник. – Щоб нiхто не попользувався!»), вкинути до сажа пiдсвинка, а то й пару, завести курей, качок i гусей.

Адже тепер частенько доведеться приймати гостей iз району, а нiмцi люблять поiсти: що не поставиш – усе пiдметуть, та й сам Гайдук не збирався жити упроголодь. «Як намотаешся по хазяйству, то й про женишкiв забудеш! – подумав злорадно. – Отак-то, голубонько!»

Машина вже чекала на нього, хоч Гайдук i прийшов на пiвгодини ранiше. Вони одразу ж поiхали за архiтектором: той викотив з двору, де жив комендант, як тiльки загуло на вулицi.

– Гутен таг, гер Гайдук!

Був веселий, життерадiсний, ситий: по машинi так i вiйнуло смачною стравою, дорогим коньяком. Всю дорогу не затуляв рота: вихвалявся, скiльки збудував палацiв, для яких вельможних панiв. А не встигли зупинитися – вискочив iз машини. Оббiг увесь двiр, у кожну шпарку заглянув i все: гут, гут, – подобалося чи не подобалося.

– Транспорту обмаль. Три пари коней всього…

– Гут.

– Я вже доповiдав комендантовi, поки що безрезультатно.

– Гут.

– Циркулярку треба б поставити… Чиргикатимемо до першого снiгу.

– Гут.

Кругом «гут», на що Гайдук не поскаржився б. Бiс його й зна, що за людина!

І, водячи нiмця з одного кiнця двору в iнший, все йому показуючи та пояснюючи, не забував Гайдук про Свiтличну нi на хвилину. Навiть не дивлячись в ii бiк, мiг би сказати напевно, де вона зараз.